Читать книгу Мальва Ланда - Юрий Винничук - Страница 10

Бумблякевич розчинив вікно – у вечірньому застиглому на драглі небі світилося обличчя Мальви, таке, як і на фото, але вже не чорно-біле, а кольорове. Її вуста ледь-ледь ворушилися, проказуючи чи то молитву, чи то вірша.

Так, тепер я ніколи не позбудуся її, вона завше світитиме в небі. Але чому всі мої думки заполонила Мальва? І раптом сяйнуло – може, чекає на нього, щоб відшукав її і визволив із забуття. Тільки чому саме його?

– Спробуйте розвідати щось про неї, – сказав тоді Магу-ла. – Я вам цю книжечку дам. Але дуже вас прошу – знайдіть її сліди. Не може бути, що вона десь щезла.

– Вона не могла еміґрувати?

– Бачите, якби еміґрувала, то обов’язково випірнула б десь на Заході. Але я ніде не зустрічав жодної публікації під таким ім’ям. Ніде…

– Бувало, що письменники друкувалися там під прибраними іменами, побоюючись розправи аґентів КҐБ.

– Так, я знаю. Але чи може це стосуватися Мальви? Вона поет, а не публіцист. У її віршах нема нічого, що мало б привернути увагу аґентів.

– Якщо книжечка видана в 1938 році, а на світлині молоденька дівчинка шістнадцяти-вісімнадцяти літ, то зараз вона мусить мати понад сімдесят. Якщо тільки не вмерла.

– Ні, вона ще жива.

– Жива? Звідки вам про те відомо?

– Достеменно я не знаю. Але є така одна пані Мокрицька. Котра теж щось пописувала в тридцятих. Мальва жива.

– Чому ж ви не розвідали в неї більше?

– Бо не хотіла більше нічого вповісти.

– Добре, а де шукати ту Мокрицьку?

– На Кривчицях. Ось маєте адресу. Вона жиє там сама зі сліпою сестрою. Може, якраз вам щось удасться.