Читать книгу Мальва Ланда - Юрий Винничук - Страница 4

Мальва мала свою квартиру, і це дуже тішило маму, вона весь час із неприхованою увагою стежила, до якої стадії вже наблизилися стосунки її сина з тією таємничою панною. Як на те, вони обмежувалися прогулянками містом та відвідинами театрів, кін і виставок.

– Вона ще тебе не запрошувала до себе? – допитувалася щоразу в сина.

– Ні…

– Чому ти їй не запропонуєш одружитися? Не можна так довго дівчині голову крутити. Колись увірветься терпець, і покине тебе.

– Та якось не випадало… з якого б це дива…

– Послухай мене. Я щось у тім житті знаю. Тепер літо… тепло… запроси її на річку… на безлюддя… Розумієш, що кажу?

Бумблякевич почервонів.

– Там уже мусиш довершити справу. Як дуже кремпується, то візьми си фляшку з вином. Це навіть добре… вип’єте трохи… відразу осмілієш. Скажи: вип’ємо на брудершафт. Ви з нею ще на «ви»? Ну от, чудово. Вип’єте на брудершафт. А після того мусите поцілюватися. А вже як си поцілюєте, сам знаєш…

Бумблякевич ще більше почервонів і ще нижче втупив голову в книжку. До чого вже дійшов! Мама вчить, як має поводитися з кобітою. А все ці книжки. Вони відібрали в нього молодість, обікрали його з минулого. Нічого навіть згадати. Нудьга позаду, нудьга попереду.

– Зробиш так, як кажу?

Кивнув. Доки ще буде брехати? Що вигадає пізніше? Після того, як заведе Мальву на річку.

День у день мама питала, чи ходив на річку. Як на зло, парило сонце. Мусив піти на ту кляту річку і зробити, що мама каже. Але найрадше втопив би її в тій річці, втопив би цю жорстоку панну, котра являється йому у мріях і вперто не хоче з’явитися в житті. За те, що обманула його, що жодного разу так і не озвався її голос під буками дощового дня. Зустрічалися і прощалися все на одному й тому ж місці – під Ратушею. Не знав, де мешкає: ніколи не дозволила відпровадити себе.

– Ти не міг її вистежити? – не могла цього збагнути мама і сама вже поривалася вистежувати на своїх хворих спухлих ногах.