Читать книгу Де живе свобода. Її полиновий присмак - Светлана Талан - Страница 7

Минули три дні, а для Віталії – вічність. Вона так і не наважилася повернутися з покаянням до матері і того ранку прокинулася дуже рано. Її розбудив гуркіт грому. Вітер шаленів, розхитуючи дерева за вікном, гойдав їх так, ніби намагався вирвати з корінням і пожбурити врізнобіч. Дощ лив як з відра, і все за вікном було схоже на картину аквареллю, на яку вилили склянку води.

Віталія довго стояла біля вікна, спостерігаючи за стихією, що розгулялася, потім пішла на кухню випити кави. Вона не знала, чи мати сама сьогодні зателефонує, чи потрібно їй зробити дзвінок, але те, що вона не хоче повертатися додому, – було вже вирішено остаточно.

Дзвінок від матері пролунав рівно о сьомій. Віталія рішуче взяла слухавку, привіталася.

– Час сплив, Віто! – почула вона голос матері. – Сподіваюсь, тобі його було достатньо, щоб прийняти правильне рішення?

– Так, часу вистачило, – спокійно промовила Віталія.

– Коли ти повертаєшся додому?

– Мамо, я не можу повернутися.

– Чому?! Тобі дав «слушну» пораду АТОвець?

– Ні, це моє і лише моє рішення!

– І що ти собі думаєш? Як житимеш без мене?

– Якось проживу. Влаштуюсь на роботу…

– На роботу?! – скипіла жінка. – На яку роботу? Після того, як ти осоромилася не лише на все місто, а й на область?! Хто тебе прийме на роботу, як усі знають, що ти – моральний виродок?!

У Віталії від цих слів потемніло в очах, але вона швидко опанувала себе.

– Я так не вважаю, – сказала вона впевнено, – і ти перебільшуєш, говорячи про мій сором.

– Ти диви! Отакої! Ти не вважаєш соромом, коли доросла жінка спить зі своїм неповнолітнім учнем?! Я переступила через себе, коли запропонувала тобі руку помочі, а ти… Ти відрубуєш руку, яка протягується до тебе!

– Дякую, мамо, але мені не потрібна твоя допомога. Я сама влаштуюсь на роботу і житиму, як вважаю за потрібне, – сказала їй Віталія.

– Я тебе попередила! Іншого такого шансу в тебе не буде! – вже кричала у слухавку жінка. – Я не прийму тебе і не допоможу, якщо ти навіть приповзеш до мене на колінах і будеш цілувати мені руки!

– Мамо, послухай мене, я не повернуся і крапка!

– Якщо навіть здихатимеш під парканом?!

– Навіть так! На все добре, мамо! – промовила Віталія і вимкнула мобільний.