Читать книгу Тьма і проліски - Андрій Процайло - Страница 11

Квартира у «кольорових» дівчат була невеличка, але затишна. Кухонька «відійди – пройду» і кімнатка з великим вікном на три ліжка з тумбами біля кожного, що за персональні письмові столи слугували, три табуретки, худенька шафка, високе дзеркало на стіні, заляпане косметикою…

Електронний годинник на журнальному столику, захаращеному помадами, парфумами, тушами, серветками, перекисом водню, йодом, ватою, горнятком з кавою, в якому проріс «пеніцилін», показував «23:45». Оля звела брови. Чоло видало подив ніжними, наче морські хвильки, борозенками.

– Не дивуйся, що там бардак! – зареготала Оксана. – Це спільна територія. А де немає господаря – там завжди безлад. Бо людина егоїст – вона може дбати тільки про те, що її. Отак! Учися, мала, поки я ще коледж не закінчила, не змила з волосся блакитну фарбу і не поїхала у своє рідне задрипане село сіяти добре й вічне в ангельські душі дітей! О!

– З тебе вийшов би непоганий депутат! – похвалила свою кольорову подружку Яна. – Говориш, наче крем втираєш!

– Вийде… Вийде, зайде і ще раз вийде… – реготнула Оксана. – Несемо стіл сюди чи на кухні сядемо? Там телевізор, нормально, га?

– Перестань! Свято яке не яке! А коли якийсь святий Василь сіяти прийде? Негарно якось на кухні чи як? Ще що на голову впаде…

– Вже 23:50, – тицьнула в годинник Оля.

Яна її розрадила.

– Не переживай, мала, в нас усе готове. Неси стільці – будемо в кімнаті. Вона хоч як темниця, з вікнами малими і під стелею, та все ж не кухня.

Дівчата притягнули з кухні стіл, поставили навпроти ліжка. Накрили чистим обрусом. Принесли з холодильника вже нарізані й розкладені по тарелях копчену скумбрію, ковбасу, голландський сир, оселедець із цибулькою, бородинський хліб, печиво, яблука, апельсини дольками, лимончик, ківі кружальцями і цілі мандаринки. Начищену вже картоплю вирішили потім зварити – якщо треба буде. Ну і підливу грибну, Яниною мамою зготовану, розігріють потім. До картоплі. А зараз…

Яна розкоркувала пляшку «Перлової», налила по півсклянки кожному. А потім дівчата поставили кожна навпроти себе дві кольорові стограмові пляшечки – Яна – з рожевою рідиною, Оксана – з блакитною. Годинник показував «23:55». Вони одночасно, з двох боків, влили в склянку Олі кожна своєї рідини.

– Що це?

– Настоянки на наших гріхах. Коли ти це вип’єш, станеш однією з нас! – урочисто проговорила Оксана. – Коротше: ми посвячуємо тебе в ТВД.

23:59.

– Що це означає?

– Товариство вільних дівчат!

00:00.

Випили! До дна! Не лишень за посвяту в ТВД, а й за Старий Новий рік теж!

Рипнули двері. Дівчата нашорошились. На порозі стали двоє хлопчаків. Десь так класи перший-третій.

– Можна сіяти? – запитав старший.

– Треба!

– Нас послав Святий Василь засівати в заметіль.

Й особливий дав наказ, щоб засіяли і в вас!

Ще й навчив казати так: на кохання – сієм мак, Сієм жито на добро, а для сміху – ось пшоно. На здоров’я вам овес, щоб був кріпкий рід увесь. А від заздрісниx осіб сієм вам пшеницю-хліб!

Сієм, сієм, засіваєм, з Новим роком вас вітаєм!

Хлопчак не шкодував зерна. Обсівав дивних кольорових дівчат – білу, рожеву і блакитну – щедро, з запалом. Вони були цікаві, «з родзинкою», а не чорно-білі й злі, як портрети відомих людей у школі. Ось кого треба на стіни чіпляти, тоді навчальний процес піде! Полетить!

Другий хлопчак продовжив:

– Сієм, сієм, посіваєм, щастя-долі вам бажаєм!

У щасливій вашій хаті щоб ви всі були багаті,

Щоб лежали на столі паляниці немалі,

Щоб були у вас ковбаси, молоко, і сало, й м’ясо, І млинці, і пиріжки, і пухнасті пампушки.

Щоб були ви в цій оселі і щасливі, і веселі!

З Новим роком!

Ото радості принесли діти!

Коли за хлопчаками зачинилися двері, Олі здалося, що все, чого вони бажали дівчатам, здійснилося. Миттєво, як у казці з якимсь чарівним предметом, що виховує в людей схильність до ледарства і безвідповідальність.

Зголоднілі дівчата накинулися на їжу. День видався щедрим на пригоди, забрав купу енергії. Чого тільки варті знайомство біля туалетів, стресовий похід до крамниці, ув’язнення собацюрою біля старої грушки, підозрілі думки пані Стефи, що гатили по здоров’ю сильніше за шкідливі звички, ну і, звісно, час: хоч-не-хоч, а він свою здоровенну порцію енергії за день з’їдає. Бо все живе мусить живитися. Ось…

Три подружки дозволили собі при святі допити пляшку «Перлової», горілочка притупила в їхніх мозках ті стежки між звивинами, що відповідають за «проблеми», натомість проклала шлях до «радості», навпоперек, не гаючи часу. Дівчатам було добре, ситі та веселі, вони говорили і курили. Як у тій пісні.

Оля нарешті відчула себе пташкою – вільною, наче думка. Куди її скеруєш, туди вона полетить. А куди полетить – у такі пригоди і встряне. Все закономірно і чесно. Подобався Олі такий стан безтурботної легкості. Ніхто над тобою не стоїть, не супиться, що не так щось, не скиглить, не керує, не робить тобі своє добре…

– Ти вже куриш, як Змій Горинич! – засміялася Оксана. – Ти ж нині біля туалетів тільки почала! – дивувалася.

– А чому початок завжди має бути невдалим? – запитала Оля. – Хіба гріх зразу робити правильно? Ну чому одразу мають бути подряпини, синці, зневага і розчарування?

Яна таки була авторитетом у кольоровій парі! Ним вона зосталася і в кольоровій тріаді. Вона скочила на ноги, розлила у склянки рештки горілки, жестом покерувала, що треба випити, а тоді промовила:

– Ось про те, як уникнути подряпин, синців, зневаги і розчарування, ми зараз і поговоримо серйозно. І навіть якщо після цього ти схочеш дати драла, то не вийде! Чому? – запитала Яна в Олі.

Дівчина мовчала.

– Тому що ти посвячена у ТВД! – проголосила Оксана.

– А з товариства вільних дівчат дорога тільки одна. Куди? – примружилась Яна.

Оля вибралась на табуретку і зобразила статую Свободи. Замість факела тримала порожню пляшку, замість таблички – обняла «Педагогіку».

– До звершень! – проголосила. – Підкорювати світ!

Кольорові дівчата перезирнулись. Не виправдали сподівань Олі на вдалий жарт. Навпаки, посумнішали.

– Ага. Диплом у руки – і до школи! – відповіла Оксана. – Ось куди веде дорога із товариства вільних дівчат. Найкраща дорога!

Оля не могла збагнути мінливого настрою нових подружок. І не дуже старалася. Списала їхні дивацтва на «Перлову» – так легко, вигідно і зручно. Коли знаходиш винного – то наче розв’язуєш проблему.