Читать книгу Джерело - Дэн Браун - Страница 18

У Будапешті рабі Кьовеш нервово ходив темним кабінетом у своєму хазіко. Стискаючи в руці пульт від телевізора, він раз у раз перемикав канали, чекаючи новин від єпископа Вальдеспіно.

По телевізору десять хвилин тому новинні канали перервали звичну програму, аби передавати в прямому ефірі події з музею Ґуґґенхайма. Репортери обговорювали досягнення Кірша й гадали, про що ж він збирається розповісти світові. Кьовеша це нагнітання цікавості дратувало.

«Бачив я вже це відкриття…»

Три дні тому на горі Монтсеррат Едмонд Кірш уже показував «чернеткову» версію презентації Кьовешу, аль-Фадлу й Вальдеспіно. Тепер, підозрював Кьовеш, світ має побачити те саме.

«Відсьогодні все зміниться», – печально подумав він. Задзвонив телефон – і різко обірвав роздуми Кьовеша.

Рабин схопив слухавку.

Вальдеспіно почав без жодних прелюдій.

– Єгудо, на жаль, маю чергову погану новину.

Похмурим голосом він переказав те, про що тільки-но отримав жахливе повідомлення з Об’єднаних Арабських Еміратів.

Кьовеш затулив рот рукою.

– Аллама аль-Фадл… скоїв самогубство?

– Так думають влада й поліція. Його знайшли зовсім нещодавно, посеред пустелі… наче він просто пішов туди, щоб померти… – Вальдеспіно зупинився. – За моїми здогадами, він не витримав напруги останніх кількох днів.

Кьовеш подумав про таку ймовірність із завмиранням серця, але і в сум’ятті. Останні кілька днів його так само мучила думка про наслідки відкриття Кірша, однак те, що аллама аль-Фадл заподіяв собі смерть через відчай, видавалося йому абсолютно неймовірним.

– Щось тут не так, – промовив Кьовеш. – Я не вірю, що він міг би таке вчинити.

Вальдеспіно довго мовчав.

– Радий, що ви такої думки, – нарешті погодився він. – Треба сказати, мені так само важко визнати, що це самогубство.

– Тоді… хто ж це зробив?

– Той, хто хотів, щоб відкриття Едмонда Кірша лишалося таємницею, – швидко відказав єпископ. – Той, хто, як і ми, вважав, що до оприлюднення ще кілька тижнів.

– Але Кірш сказав, що більше ніхто не знає про його відкриття! – заперечив Кьовеш. – Тільки ви, аллама аль-Фадл і я.

– Може, Кірш і тут збрехав. Але навіть якщо він сказав про це лише нам, не забувайте, як відчайдушно наш друг Саєд аль-Фадл хотів сам оприлюднити ці відомості. Може бути, що наш аллама поділився тим, що чув від Кірша, з яким-небудь колегою з Еміратів. І, можливо, той колега, як і я, вирішив, що відкриття Кірша матиме небезпечні наслідки.

– І що це означає? – сердито спитав рабин. – Що аль-Фадла вбив якийсь приятель, щоб інформація не вийшла на люди? Це безглуздо!

– Рабі, – спокійно відповів єпископ, – звичайно, мені невідомо, що трапилося. Я тільки так само, як і ви, намагаюсь уявити собі відповіді.

Кьовеш зітхнув.

– Вибачте. Я досі не можу усвідомити, що Саєд загинув.

– Я теж. І якщо Саєда вбили за те, що він знав, нам так само треба бути обережними. Можливо, хтось уже цілиться в нас.

Кьовеш замислився над цим.

– Коли ця новина стане відома всім, ми не будемо мати жодної ваги.

– Так, але вона ще не оприлюднена.

– Ваше преосвященство, Кірш ось-ось її виголосить. По всіх каналах передають.

– Так… – Вальдеспіно стомлено зітхнув. – Здається, маю визнати, що мої молитви не знайшли відповіді.

Кьовеш задумався, чи справді єпископ так і молився: благав Бога втрутитись і змусити Кірша передумати.

– Навіть якщо відкриття буде оприлюднене, – промовив Вальдеспіно, – ми в небезпеці. Підозрюю, Кіршеві буде надзвичайно приємно розповісти світові, що він три дні тому радився з високими духовними особами. Тепер я всерйоз переймаюся, чи з міркувань етичної прозорості він нас зібрав. А якщо він назве нас поіменно, то… ну, ми з вами станемо об’єктами пильної уваги й, можливо, навіть критики з боку нашої пастви: люди, можливо, вважатимуть, що ми мали щось зробити, а не зробили. Вибачте, я просто…

Єпископ наче завагався, збираючись сказати ще щось.

– Що? – чекав Кьовеш.

– Можемо обговорити це пізніше. Я зателефоную вам, коли побачимо, як Кірш вестиме презентацію. А доти, прошу, не виходьте на вулицю. Замкніться. Ні з ким не говоріть. Бережіться.

– Ви мене хвилюєте, Антоніо.

– Я ненавмисне, – відповів Вальдеспіно. – Поки що ми тільки й можемо, що дивитися, як зреагує світ. Усе в руці Божій зараз.