Читать книгу Джерело - Дэн Браун - Страница 9

Адмірал Луїс Авіла прийшов на пропускний пункт музею, подивився на годинник, перевіряючи, чи вчасно прибув.

«Ідеально».

Він показав Documento Nacional de Identidad9 працівникам, перед якими лежав список запрошених. На мить пульс Авіли пошвидшився: його спочатку не знайшли в списку. Нарешті він виявився внизу – його додали в останній момент, – тож Авілу пропустили.

«Як і обіцяв Регент». Як йому це вдалося, Авіла навіть уявити не міг. Сьогоднішній список запрошених мав бути ідеально продуманий.

Авіла підійшов до металошукача, де вийняв стільниковий телефон і поклав на тацю. Потім обережно видобув із кишені кітеля незвично важку вервицю й поклав поряд.

«Обережно, – казав собі адмірал. – Дуже обережно». Охоронець показав йому на рамку, потім приніс тацю з особистими речами.

– Que rosario tan bonito10, – сказав охоронець, милуючись металевими намистинами, зібраними на міцному ланцюгу, з широким заокругленим хрестом.

– Gracias, – відповів Авіла. «Сам зробив…»

Авіла пройшов крізь рамку без пригод. По другий бік забрав вервицю й телефон, обережно поклав у кишеню, після чого перейшов туди, де видавали аудіопристрої.

«Нащо мені екскурсія, – подумав він. – У мене справи».

Ідучи через атріум, він нишком кинув свій пристрій у смітник.

Серце адмірала калатало, і він шукав очима тихого місця, де можна було би зв’язатися з Регентом і дати йому знати, що прибув на місце без пригод.

«За Бога, країну і короля! – подумав він. – Але головне – за Бога».

***

Тим часом у глибинах освітленої місяцем пустелі за Дубаєм знаний 78-річний аллама Саєд аль-Фадл долав смертельну втому, повзучи сипучими пісками. Іти він уже не міг.

Обпечена сонцем шкіра аль-Фадла вкрилася пухирями, горло немилосердно боліло з кожним подихом. Піщані вітри засліпили його багато годин тому, але він продовжував повзти. У якусь мить йому начебто почулося гудіння квадрацикла чи ще якоїсь машини – але, може, то просто завивав вітер. Аль-Фадл давно зневірився, що Бог його порятує. Грифи вже не кружляли над його головою: вони йшли по піску поряд.

Високий озброєний іспанець, який учора ввечері вскочив у машину аль-Фадла, мовчки погнав автомобіль углиб пустелі. Через годину іспанець зупинився й наказав аль-Фадлові вийти з машини. І покинув літнього чоловіка в темряві без води та їжі.

Викрадач ніяк не виказав, хто він і чому це робить. Єдина прикмета, що впала в око аль-Фадлові, – дивний знак на правій долоні іспанця. Цей символ не був знайомий старому богослову.

Багато годин аль-Фадл ішов пустелею і марно кликав на допомогу. А тепер старий богослов упав на задушливий пісок, серце у зневодненому тілі зупинялось. І в голові аллами знову постало те питання, яке мучило його ці довгі години.

«Ну кому може бути потрібна моя смерть?»

Він жахнувся: логічна відповідь була лише одна.