Читать книгу Компанії майбутнього - Фредерік Лалу - Страница 19

Успішна Помаранчева парадигма замінює Жовту істину добра і зла на інший стандарт: що працює і що не працює. Плюралістичний Зелений світогляд вважає цю ідею занадто спрощеною. Життя є чимось більшим, аніж успіх або невдача. Ця парадигма добре розуміє тіньові сторони Помаранчевого світогляду над людьми та суспільством – одержимість матеріальним, соціальна нерівність, утрата спільності.

Плюралістична Зелена стадія дуже чутлива до людських почуттів. Вона наполягає на тому, що всі погляди заслуговують на однакову повагу. Вона прагне справедливості, рівності, гармонії, співдружності, співпраці й консенсусу. Особистість, яка керується цим світоглядом, прагне бути частиною світу, сприяти розвитку щільних і гармонійних зв’язків з усіма. Помаранчева парадигма провіщала світоцентричну позицію, Зелена – хоче мати вигоду з цієї позиції. Кайдани умовностей мусять бути розбиті не лише на окремих особах – уся струнка система каст, соціальних класів, патріархату, інституційної релігії та інших структур має розвалитися. У промислово розвинених країнах наприкінці ХVIII та у ХІХ ст. невелике коло людей, які керувалися Плюралістичним Зеленим світоглядом, почало відстоювати скасування рабства, звільнення жінок, відокремлення церкви від держави, свободу віросповідання й демократію. Кен Вілбер говорить про це так:

«З переходом до раціоналістичної та світоцентричної моралі ми бачимо підйом модерних визвольних рухів: звільнення рабів, жінок, недоторканних. Правильним стає не те, що правильно для мене, мого племені, моєї міфології чи релігії, а те, що є справедливим і правильним для всіх людей незалежно від раси, статі, касти або віросповідання.

І, таким чином, лише протягом століття, приблизно з 1788 до 1888 року, рабство опинилося поза законом й було усунуте з будь-якого раціоналістичного індустріального суспільства на землі. І в дотрадиційній/егоцентричній [Червоній], і у традиційній/етноцентричній [Жовтій] моралі рабство вважається за цілком прийнятне, оскільки рівна гідність поширюється не на всіх людей, а лише на представників вашого племені й раси або тих, які вірять у обраного вами Бога. Одначе з посттрадиційної позиції рабство є просто неправильним, нестерпним…

З майже однакових причин ми бачимо підйом фемінізму та жіночого руху в культурному масштабі, що, як правило, починається… з публікації книжки Мері Волстонкрафт 1792 року; по суті, це поклало початок періоду численних визвольних рухів.

Демократія теж була радикальним нововведенням величезного масштабу. Стародавні греки не мали такого універсалізму. Згадаймо, що в грецьких “демократіях” кожен третій був рабом, жінки та діти були майже рабами; аграрне суспільство не може підтримувати емансипацію рабів».[14]

Наприкінці ХVIII та у ХІХ століттях лише невелика еліта керувалася цією Плюралістичною Зеленою парадигмою, але вона мала потужний вплив на формування західного мислення. У ХХ столітті кількість прихильників цього світогляду неухильно зростала, а в контркультурних 1960 – 1970-х роках деякі люди сприйняли його з надмірним ентузіазмом. Якщо Помаранчева парадигма сьогодні переважає у бізнесі та політиці, то Зелена помітно наявна в постмодерністській академічній думці, у некомерційних організаціях, а також серед соціальних працівників і громадських діячів.

Люди, які сповідують цей світогляд, цінують стосунки вище за результати. Наприклад, якщо Успішна Помаранчева парадигма виступає за те, щоб униз спускалися рішення, ухвалені нагорі й засновані на об’єктивних фактах, висновках експертів та моделюванні, то Плюралістична Зелена прагне, щоб процеси рухалися знизу вгору, а інформація збиралася від усіх, і намагається узгодити протилежні думки з метою в кінцевому підсумку досягти консенсусу. Помаранчевий світогляд оспівує рішучих керівників, тимчасом як Зелений наполягає на тому, що лідери повинні бути на службі в тих, кого вони ведуть. Його позицією є благородство – щедрість, чуйність та увага до потреб інших людей. Ця парадигма наполягає на тому, що у світлі нерівності, бідності та дискримінації, що й далі тривають у нашому світі, ми мусимо більше уваги приділяти життю, а не егоїстичній гонитві за кар’єрою та успіхом.

Утім, ця стадія має свої очевидні суперечності. Вона стверджує, що до всіх позицій треба ставитись однаково, і опиняється в незручному становищі, коли інші зловживають цією толерантністю, висуваючи нетерпимі ідеї. На братерські обійми Зеленої стадії нечасто відповідають тим самим Червоний егоцентризм, Жовта впевненість у тому, що так і має бути, та Помаранчеве презирство до того, що вважається ідеалізмом. Зелене ставлення до наявних правил є неоднозначним і суперечливим: правила завжди закінчуються сваволею й несправедливістю, але усунути їх із життя повністю недоцільно, бо це відчинить двері зловживанням. Зелена стадія є потужною як парадигма для руйнування старих структур, але у ході вироблення справжніх альтернатив вона, як правило, малоефективна.