Читать книгу Шалено багаті азійці - Кевин Кван - Страница 13

Сінгапур

З паризького турне Астрід повернулася під вечір і встигла викупати трирічного Кассіана. Поки він приймав ванну, Евангеліна, його au pair[71]-француженка, із несхваленням в очах спостерігала процедуру (maman надто потужно терла йому волосся й витрачала забагато дитячого шампуню). Уклавши Кассіана в ліжко й почитавши йому «Bonsoir Lune»[72], Астрід відновила власний ритуал: дбайливо розпаковувала свої нові придбання от-кутюр та ховала їх у вільній спальні, намагаючись встигнути, доки Майкл не повернувся додому. (Вона завжди берегла чоловіка і не дозволяла йому побачити свої щосезонні покупки в повному обсязі.) Останнім часом бідний Майкл здається геть виснаженим роботою. Усі у світі технологій працюють забагато, а Майкл зі своїм партнером із «Клауд Найн Солюшнз» намагалися зробити неможливе, щоб підняти компанію на новий рівень. Чи не кожний другий тиждень він літав до Китаю, щоб проводити контроль над новими проєктами, і вона знала, що й сьогодні ввечері він буде втомлений, бо з аеропорту поїхав просто на роботу. Астрід хотілося, щоб, коли чоловік відчинить двері й увійде до дому, усе для нього було бездоганним.

Вона побігла до кухні, обговорила з кухаркою меню, потім вирішила, що сьогодні буде добре влаштувати вечерю на балконі. Запалила свічки з ароматом інжиру й абрикосу та поставила на стіл пляшку нового сотерну, що привезла з Франції в спеціальному охолоджувачі. Майклу подобалися солодкі сорти вин, а останнім часом – вина пізнього врожаю, сотерн. Вона знала, що він уподобає цю пляшку; її особливо рекомендував їй Мануель, чудовий сомельє з «Тайлівент»[73].

Більшості сінгапурців спало б на думку, що на Астрід чекає чудовий вечір удома. Але її друзі та рідні були збентежені поточними домашніми обставинами Астрід. Навіщо їй бігати по кухнях та домовлятися з кухарями, навіщо розпаковувати речі власноруч та перейматися про робоче навантаження чоловіка? Авжеж, усі уявляли життя Астрід зовсім по-іншому. Астрід Леонг була створена для володіння великим будинком. Її головна економка мала б передбачувати будь-яку з потреб хазяйки, а сама вона повинна б мати досить часу, щоб вдягатися для виходу зі своїм величним, впливовим чоловіком до чергового закритого прийому, які влаштовують увечері на острові. Але Астрід завжди спростовувала покладені на неї очікування.

Для групки дівчат, які зростали в найелітнішому середовищі Сінгапуру, життя піддавалося встановленому порядку: у шість років тебе зараховують до Школи методистів для дівчаток (ШМД), Сінгапурську школу для китайських дівчаток (СШКД) або ж до школи в монастирі Святого Немовля Ісуса (МСНІ). Години після шкільних занять витрачаються на уроки із цілою командою репетиторів, які готують тебе до лавини щотижневих іспитів (зазвичай із класичної китайської літератури, багатоваріантного обчислення та молекулярної біології), а там уже чекають вихідні, сповнені грою на піаніно, скрипці, флейті, балетом або верховою їздою, а також якоюсь діяльністю у Братстві християнської молоді. Якщо ти вчишся досить добре, то вступаєш до Національного університету Сінгапуру (НУС). Якщо ж ні – тебе відправляють за кордон, до Англії (вузи Америки вважаються негідними). Єдиними прийнятними спеціальностями є медицина або ж право (якщо ти не дуже тупа, якщо ж дуже – тобі пряма дорога до бухгалтерської справи). Після закінчення з відмінним результатом (інший варіант ставав соромом для родини) ти відпрацьовуєш на практиці своє обране покликання (не більше трьох років), а потім одружуєшся з хлопцем з підхожої родини. Натоді тобі має бути двадцять п’ять (можна двадцять вісім, якщо ти вчилась у медвузі). Віднині ти відмовляєшся від кар’єри заради народження дітей (для жінок твого рівня уряд офіційно підтримує появу трьох або більше дітлахів, з яких щонайменше два повинні бути хлопці), і твоє життя тепер складається з неквапливого чергування відвідувань концертів, заміських клубів, груп із вивчення Біблії, нескладної волонтерської праці, гри з подругами у брідж, маджонг, подорожей та ігор з онуками (найкраще, якщо їх буде десяток чи два), і так аж до твого тихого й непомітного відходу до іншого світу.

Астрід усе це змінила. Вона не була з числа бунтівників – адже тоді можна було б стверджувати, що вона порушує встановлені правила, а вона цього не робила. Астрід просто започатковувала власні правила, і за сприяння її особистих обставин – солідний приватний дохід, батьки, яким за щастя було її балувати, та її власна savoir faire[74] – кожний зроблений нею рух представники цього клаустрофобного кола починали задихано обговорювати та ретельно вивчати.

У дитинстві Астрід завжди зникала з Сінгапуру під час шкільних канікул, і хоча Фелісіті навчила доньку ніколи не хвалитися своїми подорожами, якось її однокласниця, яку Астрід запросила в гості, помітила фотографію в рамці. На фотографії Астрід сиділа верхи на білому коні, а позаду неї височів розкішний будинок якогось маєтку. Поширились чутки, що дядько Астрід володіє замком у Франції і вона проводить там канікули, катаючись на білому жеребці. (Правду кажучи, маєток розташовувався в Англії, а жеребцем подружці здався звичайний поні, але однокласницю більше не запрошували.)

У підлітковому віці Астрід базікання про неї розповзалося ще навіженіше – особливо після того, як Селесте Тінг, чия донька відвідувала ту саму групу в Товаристві юних методистів, що й Астрід, в аеропорту «Шарль-де-Голь» узяла примірник «Point de Vue»[75], де натрапила на фотографію, зроблену папараці,– як Астрід разом з однією юною європейською принцесою стрибає «бомбочкою» з яхти у водах Порто Ерколе.

Того року Астрід повернулася додому після шкільних канікул, наділена не за роками витонченим відчуттям стилю. Тоді як інші дівчата її рівня, віку й кола шаленіли від брендових речей, у які вдягались із голови до п’ят, Астрід першою поєднала вінтажний жакет-смокінг від Сен-Лорана з шортами з батіку, які купила за три долари в продавця на пляжі в Балі. Вона ж першою почала вдягати речі від «антверпенської шістки»[76] і першою привезла додому червоні туфлі на шпильці від якогось паризького шевця на ім’я Крістіан. Її однокласниці зі Школи методистів для дівчаток прагнули повторювати кожен її лук, а їхні брати дали Астрід прізвисько Богиня і нарекли її головним об’єктом своїх сексуальних фантазій.

Після того як вона відкрито й бездоганно завалила всі випускні іспити (а як же могла така дівчина зосередитися на навчанні, коли постійно перебувала в літаку чи налаштовувалась на новий часовий пояс?), Астрід відправили до Лондону проходити підготовчі курси для перегляду результатів. Усім відома історія, як вісімнадцятирічний Чарлі Ву – старший син міліардера-комп’ютерника Ву Хао Ляня – зі сльозами на очах попрощався з нею в аеропорту «Чангі», а потім негайно зафрахтував власний джет і наказав пілотові мчати за її літаком до «Гітроу». Коли ж Астрід зійшла з трапу, то була вражена: очманілий від кохання Чарлі вже чекав на неї біля виходу з терміналу з трьома сотнями червоних троянд. Наступні кілька років вони були нерозлучні, і батьки Чарлі купили для нього квартиру в Найтсбриджі[77] (для годиться), хоча ті, хто зналися на їхніх стосунках, мали підозри, що Чарлі із Астрід, найімовірніше, «живуть у гріху» у її особистих апартаментах готелю «Калторп».

Коли йому виповнилося двадцять два роки, Чарлі зробив Астрід пропозицію на лижному підйомнику у Верб’є[78]. Астрід погодилась, але нібито відмовилася прийняти в подарунок каблучку з діамантом у тридцять дев’ять каратів – адже, на її думку, солітер[79] був надто вульгарним – і викинула прикрасу просто на схилі (Чарлі навіть не спробував знайти каблучку). Суспільство Сінгапуру згорало від нетерпіння побачити майбутнє весілля, батьки ж Астрід почувалися пригнічено від перспективи поріднитись із людьми без визначеного родоводу і з такими безсоромними новими грошима. Проте історія скінчилася несподівано за дев’ять днів до весілля, яке обіцяло стати найрозкішнішим в Азії. Астрід та Чарлі помітили, коли вони гаряче сперечалися одне з одним серед білого дня. Розповідали, що Астрід «віджбурнула його так само, як той діамант, біля «Вендіс»[80] на Орчард-роуд[81]. Виплеснула йому в обличчя «Фрості», а наступного дня відлетіла до Парижу.

Її батьки підтримали ідею «охолонути» на відстані від дому, але хоча Астрід дуже старалася триматись у тіні, їй вдалося без особливих зусиль зачарувати le tout Paris[82] своєю чуттєвою красою. Коли вона повернулася до Сінгапуру, плітки про неї відновилися – адже Астрід грала виставу із собою в головній ролі. Її нібито помітили в першому ряду на показі Валентіно, і вона сиділа між Джоан Коллінз та болгарською принцесою Розаріо. Казали, що вона подовгу обідає в ресторані «Лє Вольтер» із одним одруженим філософом-плейбоєм в інтимній атмосфері. А найсенсаційнішими чутками, певно, були ті, що стверджували: вона зустрічається з одним із синів Ага-хана[83] і збирається навернутися в іслам, щоб вони мали змогу одружитися. (Розповідали, що єпископ Сінгапуру вилетів до Парижу, тільки-но почув про це, щоб втрутитися й вплинути.)

Усі ці обговорення зійшли нанівець, коли Астрід здивувала всіх, оголосивши про заручини з Майклом Тео. Першим питанням в усіх тепер було «Майкл – як-як?». Він був геть нікому невідомим сином шкільних учителів із Тоа-Пайо, на той час – кварталу проживання середнього класу. Спочатку батьки нареченої були невдоволені й дивувалися, як їй вдалося увійти в контакт

із людиною «такого походження», але зрештою зрозуміли, що Астрід упіймала гарний варіант – обрала несамовито вродливого офіцера елітних десантних військ, який був стипендіатом у номінації «за заслуги перед нацією» та спеціалістом із комп’ютерних систем, навчався в Каліфорнійському технологічному інституті. Могло б бути значно гірше.

Подружжя зіграло надзвичайно приватне весілля з невеличкою купкою запрошених (лише триста гостей, які зібрались у будинку бабусі нареченої). У «Стрейтс Таймз» про церемонію з’явилося оголошення на п’ятдесят одне слово і без жодного фото. Щоправда, із анонімних джерел просочилася інформація, що на свято прилетів сер Пол Маккартні і виконав серенаду для нареченої, яка була «неймовірно вишуканою». За рік Майкл лишив військовий пост і започаткував власну технологічну фірму, у пари народився перший син, якому вони дали ім’я Кассіан. Спостерігаючи за Астрід, яка перебувала в цьому коконі домашнього блаженства, можна було б вирішити, що всі історії з Астрід у головній ролі повинні влягтися й затихнути. Але кінець цим історіям ще не настав.

Трохи після дев’ятої Майкл повернувся додому, і Астрід помчала до дверей і привітала його довгими обіймами. Вони були одружені вже понад чотири роки, але варто було їй подивитися на нього, як тілом миттєво пробігав електричний заряд, особливо після розлуки на певний час. Він був просто приголомшливо привабливим, особливо сьогодні – із щетиною та у м’ятій сорочці, у яку їй хотілося зануритися обличчям… Вона нікому не казала, що любила, як він пахне після довгого дня.

Вони легко повечеряли – на столі був приготований на пару5 морський лящ у соусі з імбирного вина та рис у глиняному горщику – і розтяглися на канапі, сп’янілі після двох пляшок вина, яким супроводжували трапезу. Астрід продовжувала перелічувати свої пригоди у Парижі, а Майкл, немов зомбі, витріщився в телевізор, де увімкнув без звуку спортивний канал.

– Цього разу купила багато суконь по тисячі доларів? – запитав він.

– Та ні… лише одну чи дві,– хвалькувато відказала Астрід, дивуючись про себе, що б трапилося, якби чоловік дізнався, що ближче до правди стоїть сума у двісті тисяч доларів за сукню.

– Ти так погано брешеш,– буркнув Майкл.

Астрід поклала голову йому на груди й неквапливо погладжувала його праву ногу. Кінчиками пальців вона прокреслила безперервну лінію крізь його литку й вище, по колінному згину й вище, аж до передньої частини його стегна. Вона потилицею відчула, як він напружився, і продовжила гладити його ногу в тому ж ніжному ритмі, підбираючись ближче й ближче до м’якої поверхні внутрішнього боку стегна. Коли Майкл більше не міг зносити цього, він одним різким рухом згріб її й відніс на ліжко в спальню.

Після несамовитого кохання Майкл вибрався з ліжка й попрямував до душу. Астрід лежала на його місці, досі у захваті та цілком виснажена. Секс після розлуки завжди найкращий. Її айфон тихенько запищав. Хто б міг слати їй повідомлення о такій годині? Вона простягла руку, узяла телефон і, примружившись від яскравого світла екрана, прочитала повідомлення:

СУМУЮ ЗА ТОБОЮ ВСЕРЕДИНІ МЕНЕ.

«Якась нісенітниця. Хто мені таке пише?» – здивувалася Астрід, напіврозгублено дивлячись на незнайомий номер. Здається, це з Гонконгу… Це що, одна з витівок Едді? Вона ще раз перечитала текст повідомлення – і раптом зрозуміла, що тримає в руках телефон чоловіка.