Читать книгу Шалено багаті азійці - Кевин Кван - Страница 7

Нью-Йорк

У Купертіно[42] саме настав час після вечері. У вечори, коли вона не залишалась у Ніка, Рейчел, лягаючи спати, за звичкою телефонувала матері.

– Здогадайся, хто саме щойно закрив ту угоду за тим величезним маєтком на Лорел Ґлен Драйв? – збуджено похвалилася Керрі Чу китайською, щойно узявши слухавку.

– Ого, матусю, вітаю! Це ж твій третій продаж цього місяця? – уточнила Рейчел.

– Так! Я побила минулорічний рекорд нашого офісу! От бачиш, я знала, що приймаю правильне рішення, коли разом із Мімі Шень перейшла до офісу в Лос-Альтосі! – задоволено проказала Керрі.

– Так ти знову здобудеш звання Ріелтор Року, я знаю,– усміхнулась Рейчел, збиваючи під головою подушку.– Знаєш, я також маю деякі новини… Нік запросив мене поїхати з ним до Азії влітку.

– Справді? – перепитала Керрі, понизивши голос на цілу октаву.

– Матусю, тільки не починай нічого вигадувати,– попередила Рейчел, бо дуже добре знала цю інтонацію матері.

– Хая! Що ще вигадувати? Коли ти минулого Дня подяки привела Ніка додому, усі, хто бачив вас, голубків, разом, як один сказали, що ви ідеально пасуєте одне одному. Наразі прийшла черга представити тебе його родині. Гадаєш, він тобі освідчиться? – випалила Керрі, не стримавшись.

– Мамо, ми ніколи не розмовляли про весілля,– промовила Рейчел, намагаючись применшити фантазії матері. Вона й сама хвилювалася, коли думала про наслідки поїздки, але поки що не хотіла давати матері надію. Керрі вже дуже багато вклала в щастя доньки, тож Рейчел не бажала, щоб її сподівання зайшли… надто далеко.

І все ж Керрі була сповнена передчуттів.

– Донечко, я знаюся на таких чоловіках, як Нік. Він скільки завгодно може вдавати з себе богемного науковця, але в глибині душі – я ж знаю – він належить до родинного типу. Він хоче влаштувати затишну домівку та мати багацько дітлахів, тож не гай часу.

– Мамо, просто припини це казати.

– А ще – скільки ночей на тиждень ти проводиш у нього? Я здивована, що ви досі не з’їхалися.

– Ти єдина мати-китаянка, яку я знаю, що просто силоміць штовхає свою доньку проводити ніч із хлопцем,– розсміялась Рейчел.

– Я єдина мати-китаянка, яка має незаміжню доньку майже тридцяти років! Тобі відомо, скільки розпитувань я витримую щодня? Мені вже несила захищати тебе. От хоча б учора: у «Пітс Коффі» зіткнулась із Мінь Чунг. Вона мені: «Я знаю, ти хочеш, щоб твоя донька спочатку побудувала кар’єру, але чи не час їй одружитися?» Ти ж чула, що її донька Джесіка заручена з хлопцем номер сім у Фейсбуку?

– Так, так, звісно ж, чула. Знаю всю історію: замість того щоб подарувати їй обручку, він започаткував стипендію її імені в Стенфорді,– знудженим тоном протягла Рейчел.

– А вона ж і близько не така красуня, як ти,– обурено додала Керрі.– Усі твої дядьки й тітки давно втратили надію, але ж я увесь час знала: ти чекаєш саме на свого чоловіка. Авжеж, тобі варто було обрати професора – такого, як ти сама. Принаймні ваші діти матимуть знижку на навчання, це для вас буде єдиний спосіб дати їм вищу освіту.

– До речі, щодо дядьків і тіток: обіцяй мені, що не розповідатимеш геть усе геть усім і одразу. Будь ласка,– благально вимовила Рейчел.

– Хая! Добре вже, добре. Я знаю, ти завжди така обережна і не хочеш розчаруватися, але в глибині душі я просто відчуваю, що саме має відбутися,– весело відказала її мати.

– Добре, доки саме це не відбулося, немає аніякої підстави робити з мухи слона,– наполегливо повторила Рейчел.

– Тоді скажи мені, де ти зупинишся в Сінгапурі?

– Гадаю, у його батьків.

– Вони мешкають у будинку чи у квартирі? – запитала Керрі.

– Гадки не маю.

– Ти маєш з’ясувати це!

– Навіщо? Ти що, хочеш продати їм будинок у Сінгапурі?

– Я скажу тобі навіщо. Ти вже знаєш, як вони влаштують вашу постіль?

– Влаштують нашу постіль? Про що ти таке кажеш, мамо?

– Хая, ти знаєш, чи спатимеш у кімнаті для гостей чи в одному з ним ліжку?

– Мені це й на думку не спадало…

– Доню, це найважливіша річ. Ти маєш враховувати, що батьки Ніка не обов’язково виявляться такими лібералами, як я. Ти їдеш до Сінгапуру, а сінгапурці китайського походження – найманірніші з усіх китайців, щоб ти знала! Не хочу, щоб його батьки дійшли висновку, що я тебе неправильно виховувала.

Рейчел зітхнула. Вона розуміла, що мама діяла з найкращих міркувань, але, як завжди, примудрилася звернути найбільшу увагу на дрібниці, про які Рейчел навіть не збиралася замислюватися.

– Тепер треба подумати, що ти повезеш у подарунок батькам Ніка,– із нетерпінням вела далі Керрі.– Дізнайся, що Ніків батько любить пити. Скотч? Горілку? Віскі? Після різдвяної вечірки в офісі у мене залишилося багато непочатих пляшок «Джонні Вокер Ред», тож можу надіслати тобі якусь.

– Мамо, я не везтиму пляшку спиртного, яке вони можуть купити в себе. Треба вигадати ідеальний подарунок, саме з Америки.

– О, знаю таку річ для матері Ніка! Піди до «Мейсіс»[43] і купи там якусь гарну компактну пудру з золотом від Есті Лаудер. Наразі в них спеціальна пропозиція: купуєш пудру – отримуєш дорогу на вигляд шкіряну косметичку зі зразками помади, парфумів та крему для очей. Повір мені, будь-яка азійка буде в захваті від безкоштовних зразків на додаток до подарунку…

– Не хвилюйся, мамо, я про це подбаю.