Читать книгу Шалено багаті азійці - Кевин Кван - Страница 6

Сінгапур

Усім було відомо, що дато[28] Тай То Луй зробив свій перший статок брудним шляхом, на початку вісімдесятих знищивши капітали банку «Лунг Ха». Але два десятиріччя по тому завдяки зусиллям його дружини, датін Керол Тай, яка весь цей час робила благодійні внески в правильно розраховані місця, ім’я Тай було відполіровано до стану одного з респектабельних. Наприклад, щочетверга датін проводила для своїх найближчих подруг сніданки з вивчанням Біблії, які проходили в її спальні, і, звісно ж, Елінор Янг завжди відвідувала цей захід.

Розкішна спальня Керол розташовувалась не в самій розтягненій будівлі зі сталі й скла, яку всі, хто жив поруч із Кхім Гок Роуд, називали «Будинок зоряного шляху». Спальню, за порадою групи безпеки її чоловіка, було сховано в павільйоні біля басейну. Із цієї ідеї з’явилась біла фортеця, зведена з вапняного туфу. Вона оминала басейн, немов постмодернівська версія Тадж Махалу. Щоб дістатися сюди, треба було або пройти стежкою, що звивалась уздовж коралових альпінаріїв, або ж обрати найкоротший шлях – через службове крило. Елінор завжди віддавала перевагу найшвидшому маршруту, адже старанно уникала сонячних променів: їй хотілося зберегти порцеляново-білий колір обличчя. А ще, як найдавніша подруга Керол, Елінор вважала, що вона може не перейматися такими формальностями, як-от очікування біля дверей, оголошення дворецьким про візит та інші нісенітниці.

До того ж Елінор подобалося проходити кухнею. Старенькі амас, що сиділи, зігнувшись, біля емальованих пароварок, завжди відкривали кришки, щоб Елінор вдихнула аромати лікарських трав, які заварювались для чоловіка Керол (він називав це «природною віагрою»). Кухарки ж, які потрошили рибу на задньому дворі, обов’язково підлещувалися й дивувалися, який молодий вигляд має місіс Янг у свої шістдесят років та як вона по-модному підстрижена – волосся обрізане до рівня підборіддя – і як дивовижно, що на її обличчі ані жодної зморшки… І щойно вона проходила досить далеко, щоб не чути їх, вони негайно розпочинали люті дискусії щодо коштовних косметичних процедур, які, певно ж, випробувала місіс Янг.

Коли Елінор дісталася спальні Керол, завсідниці вивчання Біблії – Дейзі Фу, Лорена Лім та Надін Шоу – вже зібралися і чекали лише на неї. Тут, укриті від жорстокої екваторіальної спеки, давні добрі подружки томно розташовувалися по всій кімнаті та проводили аналіз віршів із Біблії, зазначених у їхніх навчальних посібниках. Почесне місце – на ліжку Керол, виготовленому ще за часів династії Цинь з рожевого дерева хуанхуалі[29],– завжди залишали для Елінор, тому що, хоча це й був будинок Керол і хоча вона одружилась із мільярдером-фінансистом, все одно вона покладалася на подругу та цілком їй довіряла. Так було ще з їхнього дитинства, коли вони жили й зростали в сусідніх будинках на Серангун-роуд. Передусім такі стосунки заклалися тому, що Керол народилась у китайськомовній родині і завжди почувалася нижчою від Елінор, у родині якої першою мовою була англійська. (Інші леді також плазували перед нею, бо навіть серед цих жінок, які уклали надзвичайно вдалі шлюби, Елінор перевершила всіх, бо стала місіс Філіп Янг.)

Сьогоднішній ланч розпочався з тушкованої перепілки та абалонів[30] на домашній локшині, і Дейзі (одружена з каучуковим магнатом К. Т. Фу, уроджена Вонг, із роду іпоських Вонгів[31]) відчайдушно намагалася розділити крохмальну локшину і водночас знайти у своїй Біблії короля Якова[32] Перше послання до Тимофія. Зі своїми стриженими «хімічними» кучериками та в окулярах для читання без оправи, що сиділи на кінчику її носа, Дейзі була схожа на директорку школи для дівчат. Їй виповнилося шістдесят чотири, і вона була найстаршою серед цих почесних леді, і, попри те, що всі інші подружки дотримувались стандартної нової американської Біблії, Дейзі щоразу наполягала, що читатиме лише власну версію, кажучи при цьому:

– Я навчалась у монастирській школі, мене навчали черниці, і, щоб ви знали, для мене єдиною Біблією є лише Біблія короля Якова.

На сторінку, немов зроблену з тканини, ляпнули крихітні крапельки часникового відвару, але вона примудрилася однією рукою тримати святу книгу розгорнутою, а іншою спритно маневрувати паличками зі слонової кістки.

У цей час Надін діловито гортала сторінки власної Біблії – останнього числа «Сінгапур Таттл». Щомісяця вона вмирала від цікавості, скільки ж фотографій її доньки Франчески – знаменитої спадкоємиці «Шоу Фудз» – з’явиться в розділі журналу «Soirées»[33]. Сама Надін була старожилкою світських сторінок. Вона накладала макіяж у стилі Кабукі[34], вдягала прикраси з камінням розміром із добрий тропічний фрукт і міцно стягувала волосся.

– Ая, Керол, «Таттл» присвятив аж дві сторінки твоєму модному показові «Помічники Христа»[35]! – вигукнула Надін.

– Вже написали? Я й не очікувала, що репортаж вийде так швидко,– зазначила Керол. На відміну від Надін, вона завжди почувалася дещо не у своїй тарілці, коли бачила себе в журналах, хоча редактори дружньо співали дифірамби її «зовнішності класичної шанхайської співачки». Керол просто відчувала, що зобов’язана відвідувати декілька благодійних концертів щотижня, як годиться будь-якій добрій природженій християнці, а ще тому, що її чоловік невпинно нагадував їй, що «бути матінкою Терезою – корисно для бізнесу».

Надін ретельно, від першої до останньої фотографії, вивчала глянсові сторінки.

– Ця Лена Тек справді потовстішала відтоді, як їздила в круїз Середземномор’ям, еге ж? Певно, річ у тих фуршетних столах, де їж скільки влізе – за такого харчування завжди хочеться з’їсти більше, щоб гроші не пропадали даремно. Їй слід бути обережною: в усіх жінок родини Тек щиколотки зрештою жирніють.

– Не думаю, що їй цікаво, наскільки жирні її щиколотки. Тобі відомо, скільки вона успадкувала після смерті батька? Мені казали, вона та п’ятеро її братів отримали сімсот мільйонів кожен,– промовила Лорена зі свого шезлонгу.

– Усього лише? Я гадала, Лена володіє принаймні мільярдом,– чмихнула Надін.– Гей, Еллі, так дивно, що тут немає жодної фотографії твоєї гарненької племінниці Астрід, як це? Пам’ятаю, того дня всі фотографи юрмилися навколо неї, немов бджоли навколо квітки.

– Ті фотографи гаяли свій час. Фотографії Астрід ніде ніколи не публікуються. Її мати уклала угоду з усіма редакторами журналу, ще коли вона була в підлітковому віці,– пояснила Елінор.

– Навіщо в бога вона це зробила?

– Ти що, досі не зрозуміла, що за люди в родині мого чоловіка? Вони ладні померти, аби тільки не з’являтись у пресі,– відказала Елінор.

– Вони що, стали надто важливими, щоб їх бачили поруч з іншими сінгапурцями? – з обуренням поцікавилась Надін.

– Ая, Надін, між важливістю та обережністю існує різниця,– зазначила Дейзі, бо дуже добре знала, що родини на кшталт Леонгів та Янгів одержимо охороняють своє приватне життя.

– Важливі вони чи ні, а Астрід, як на мене,– дивовижна,– втрутилася Керол.– Знаєте, мені б не варто було цього казати, але під час збору коштів Астрід відписала найбільший чек. А ще вона наполягала, щоб я не розголошувала, від кого саме надійшла ця сума. Але через її пожертвування успіх вечірки побив усі рекорди.

Елінор змірила поглядом гарненьку нову покоївку з материкового Китаю, яка входила до кімнати. Їй було цікаво: чи ж це чергова дівиця, яку дато підібрав у тій «агенції з працевлаштування», до якої часто приїздив у Сучжоу і яка славиться у місті найкрасивішими жінками в усьому Китаї?

– Що у нас сьогодні? – запитала вона Керол, коли покоївка поставила поруч із ліжком знайому громіздку перламутрову скриню.

– О, я хотіла показати тобі, що купила, коли їздила до Бірми.

Елінор нетерпляче підняла кришку скрині й почала методично, один за одним виймати нагромаджені в ній чорні оксамитові футляри. Однією з її улюблених частин під час вивчення Біблії по четвергах було розглядання останніх придбань Керол. Невдовзі ліжко було вистелене футлярами зі сліпучою армією коштовностей.

– Які вигадливі хрести… Я й гадки не мала, що в Бірмі роблять таку красу!

– Та ні,– зізналася Керол,– хрести від Гаррі Вінстона[36]. А от рубіни – із Бірми.

Лорена відірвалася від свого ланчу, попрямувала до ліжка, узяла один із рубінів і почала роздивлятися його на світло.

– Ая, у Бірмі треба бути обережною, адже багато з їхніх рубінів синтетично обробляють, щоб надати їм сильнішого кольору.– Чоловіком Лорени був Лоуренс Лім, власник ювелірної компанії «Л’Орієнт Джувелрі Лімз», тож її погляд на це питання був авторитетним.

– А я ж гадала, що рубіни з Бірми – найкращі,– зазначила Елінор.

– Леді, та припиніть уже називати її Бірмою. Вже понад двадцять років це – М’янма,– виправила їх Дейзі.

– Аламак! Ти кажеш зовсім як Нікі, він завжди мене виправляє! – сказала Елінор.

– До речі, щодо Ніка: коли він приїздить з Нью-Йорка? Він же буде шафером на весіллі Коліна Чу? – поцікавилась Дейзі.

– Усе так, але ти ж знаєш мого сина: я завжди дізнаюся про все останньою! – поскаржилася Елінор.

– Він хіба не зупиниться в тебе?

– Та, звісно ж, ні. До нас він завжди приїздить спочатку, а потім прямує до Старої Леді,– відповіла Елінор, назвавши свекруху її прізвиськом.

– А…– Дейзі трохи принизила голос.– Як гадаєш, що Стара Леді робитиме з його гостею?

– Ти про що? З якою ще гостею? – перепитала Елінор.

– З тією… яку він везе… на весілля,– Дейзі відповіла навмисно повільно, пустотливо стріляючи очима на інших подруг. Усі вони вже знали, про кого йдеться.

– Про що ти кажеш? Кого він везе? – Від несподіванки Елінор не зовсім розуміла, про що мова.

– Свою останню дівчину, лах! – розкрила таємницю Лорена.

– Нічого подібного! Нік не має аніякої дівчини! – відрізала Елінор.

– Чому тобі так важко повірити, що твій син має дівчину? – запитала Лорена. Вона завжди вважала Ніка найкрутішим хлопцем з його однолітків. А особливо якщо враховувати статок Янгів, то було дуже шкода, що її непутня донька Тіффані так і не спромоглася привернути його увагу.

– Але ти ж чула про ту дівчину, так? Про ту, що з Нью-Йорка,– прошепотіла до неї Дейзі, задоволена тим, що саме їй судилося повідомити Елінор таку новину.

– Американка? Нікі не посмів би таке вчинити. Дейзі, твоя інформація, як завжди, та пах кей[37]!

– Що ти маєш на увазі? Моя новина – це не та пах кей, я її отримала з найнадійнішого джерела! Але хай там що, а я чула, що вона китаянка,– спробувала виправдати Ніка Дейзі.

– Справді? Як же ж її звуть і звідки вона? Дейзі, якщо ти мені скажеш, що вона з материкового Китаю, я матиму удар,– попередила Елінор.

– Я чула, вона з Тайваню,– обережно відповіла Дейзі.

– О господи! – загелготіла Надін.– Сподіваюся, вона не з тих «Тайванських Торнадо»[38]!

– Чому це? – суворо запитала Елінор.

– Ти ж знаєш, яка дурна слава летить за цими тайванками. Вони наскакують на чоловіка несподівано, збивають його з ніг, і перш ніж він оговтається й зрозуміє, що її й слід вистиг, вони висмоктують з нього все до останнього долара, саме як торнадо,– пояснила Надін.– Я знаю дуже багато чоловіків, які стали здобиччю таких жінок,– згадай лише про сина місіс К. С. Танг, Джеральда. Дружина обчистила його до нитки та зникла разом з усіма фамільними цінностями Тангів. Або ж нещасну Енні Сім: вона так і втратила чоловіка, він перебіг до однієї співачки з Тайбею.

Цієї миті до кімнати увійшов чоловік Керол.

– Привіт, леді, привіт! Як сьогодні секція Ісуса? – поцікавився він, пихкаючи сигарою та покручуючи між пальців келих «Хеннесі». Він був до останнього ґудзика схожий на карикатуру азійського фінансового магната.

– Добридень, дато! – в унісон протягли подруги, квапливо пересаджуючись у більш пристойні пози.

– Дато, Дейзі намагається довести мене до удару! Вона всім розповідає, що Нікі має нову дівчину-тайванку! – поскаржилася Елінор.

– Розслабся, Лілі. Тайванські дівчата – просто чудові. Вони знають, як по-справжньому піклуватися про чоловіка. Та вона, мабуть, і гарніша за всіх тих розпещених, народжених в інцесті дівиць, яких ти намагаєшся йому засватати,– вишкірився дато.– Хай там що,– вів він далі,– на твоєму місці я б менше переймався юним Ніколасом і більшу увагу негайно звернув би на «Сіна Ленд».

– Чому це? Що не так із «Сіна Ленд»? – здивувалася Елінор.

– «Сіна Ленд» то туху. Невдовзі обвалиться,– заявив дато із задоволеною посмішкою.

– Але ж «Сіна Ленд» – це блакитна фішка[39]. Як таке може статися? Мій брат навіть казав, що вони працюють над новими проєктами в Західному Китаї,– засперечалася Лорен.

– За інформацією з мого джерела, китайський уряд витяг активи з тієї величезної нової розробки у Синьцзяні. Я просто розвантажую свої акції, сто тисяч акцій щогодини, до самого закриття ринку.– Із цими словами дато випустив зі своєї «Коїби»[40] велику хмару диму й натиснув кнопку поруч із ліжком. Велика скляна стіна, крізь яку було видно сяючий басейн, почала нахилятися. Коли вона стала під кутом у сорок п’ять градусів, немов величезні консольні двері гаражу, дато важко вивалився крізь неї у сад і почимчикував до будинку.

На декілька секунд у кімнаті запанувала мертва тиша. Майже було чути, як у голові кожної леді напружено обертаються та риплять коліщата думок. Зненацька Дейзі підхопилася з крісла, перекинувши на підлогу лоток із локшиною.

– Швидше, швидше! Де моя сумочка? Треба зателефонувати моєму брокерові!

Елінор із Лореною також схопилися за мобільники. Надін поставила свого біржового маклера на швидкий набір і вже верещала в слухавку:

– Звалюй усе! «СІНА ЛЕНД». Так. Скидуй усе, що є! Я щойно з перших вуст почула, що вона своєї вже відспівала!

На іншому боці ліжка Лорена промовляла в телефон, піднісши його близько до рота та прикривши рукою:

– Дезмонде, мені начхати. Будь ласка, починай скидати акції просто зараз.

У Дейзі розпочалася гіпервентиляція.

– Сум тон, а![41] Я щосекунди втрачаю мільйони! Де мій чортів брокер? Тільки не кажіть, що цей виродок ще не повернувся з ланчу!

Керол спокійно дотяглася до сенсорного екрана біля своєї тумбочки.

– Мей, Мей, будь ласка, зайди та прибери, тут у нас дещо розлилося.

Потім вона заплющила очі, підвела руки вгору й почала уголос молитися:

– О Ісусе, наш владико та рятівник, благословенне твоє ім’я. Смиренно просимо прощення твого, бо згрішили перед тобою. Дякуємо за те, що надсилаєш нам твою милість. Дякуємо, Владико Ісусе, за розмови, якими ми обмінялись сьогодні, за живильну їжу, якою ми насолоджувалися, за силу твого святого слова. Прошу тебе: попіклуйся про любих сестер Елінор, Лорену, Дейзі та Надін, доки вони намагатимуться продати свої акції «Сіна Ленд»…

Розплющивши на мить очі, Керол із задоволенням помітила, що принаймні Елінор почала молитися разом із нею. Але, звісно ж, Керол не могла знати, що, безтурботно заплющивши повіки, Елінор молилася зовсім про інше:

– Тайванка! Молю тебе, Господи, нехай це буде неправдою!