Читать книгу Автомобіль. Дитяча енциклопедія - Группа авторов - Страница 13

Про дитинство та юність Петра Фрезе, одного з конструкторів першого російського автомобіля, майже нічого невідомо. Знають лише, що народився він у 1844 році і в 1865-му закінчив Петербурзький гірничий інститут, отримавши диплом та право на чин підпоручника (у ті часи після закінчення деяких вузів присвоювали військові звання).

Як опинився молодий інженер, що тільки-но отримав диплома, на екіпажній фабриці Карла Карловича Нелліса, навіть припустити важко. Як би там не було, але з другої половини шістдесятих років XIX століття Петро Олександрович Фрезе міцно зв’язав свою долю з побудовою екіпажів – від карет до вантажних платформ.

Розумний, грамотний, здібний молодий інженер швидко завоював симпатію хазяїна і незабаром став управляючим фабрикою. Справи на підприємстві з приходом Петра Фрезе помітно поліпшились, і не було нічого дивного в тому, що Карл Карлович взяв Фрезе до себе в компаньйони. На корпусі фабрики з’являється напис: «Екіпажна фабрика Нелліс і Фрезе». Поступово компаньйон в управлінні фабрикою виходив на перше місце, дедалі помітніше відтісняючи старіючого хазяїна, в якого до того ж не було спадкоємців. На початку 90-х років над будівлею з’явився новий напис: «Екіпажна фабрика Фрезе і Нелліс».

Петро Олександрович Фрезе

Її продукція йшла у столиці нарозхват, і авторитет фірми настільки виріс, що їй було запропоновано показати свої екіпажі на Всесвітній виставці у Чикаго, присвяченій чотирьохсотліттю відкриття Христофором Колумбом Америки, і тому названій Колумбовою. Вона відкрилася в червні 1893 року. Продукція екіпажної фабрики «Фрезе і Нелліс» була помічена, виставочний комітет нагородив її бронзовою медаллю та почесним дипломом.

Безумовно, отримати нагороду на Всесвітній виставці – велика честь, але в далекому Новому Світі сталася подія, яка мала для Петербурга неабияке значення. У Чикаго зустрілися дві яскраві особистості – Петро Олександрович Фрезе і Євген Олександрович Яковлєв, який показував на виставці двигуни власної конструкції і теж був відзначений бронзовою медаллю і почесним дипломом. Саме тут, на стендах, вони побачили експериментальний зразок автомобіля Карла Бенца моделі «Вело», не раз стояли біля нього і саме тут дійшли до рішення спільними зусиллями створити свій російський автомобіль. На цій виставці ще не було автомобілів американського виробництва, а перший з них, побудований Генрі Фордом, з’явиться два роки по тому, у 1895-му.

Повернувшись з Америки, Фрезе і Яковлєв засіли за розробку проекту першої російської бензинової саморушки. Потім почалось найголовніше – побудова автомобіля, яка була пов’язана з багатьма технічними труднощами.

Нарешті в травні 1896 року «мотор», як тоді називали автомобілі, був готовий, і компаньйони почали ходові випробування. Він витримав їх блискуче і, на думку спеціалістів, нічим не поступався перед своїми закордонними «побратимами». В основі його був двомісний легкий екіпаж. Двигун потужністю півтори кінські сили (розвивав майже тисячу обертів на хвилину) розташовувався під сидінням водія і пасажира. Автомобіль міг рухатися зі швидкістю 20 верст за годину (21 км/год).

Двигун конструкції Євгена Яковлєва був не дуже великий, економічний, причому і зовні привабливий. Очевидно, саме ця обставина та давня чиновницька звичка на Русі недооцінювати власні досягнення підштовхнули одного із «спеціалістів» заявити, що, мовляв, Яковлєв переніс движок з «Бенц-Вело» на свою машину. А зробили цей маленький мотор робітники Першого російського заводу газових і гасових двигунів Є. О. Яковлєва.

Автомобіль після ходових випробувань був представлений на Всеросійській художньо-промисловій виставці Нижегородського ярмарку 1896 року і привернув до себе велику увагу.

Перший російський автомобіль виконав роль своєрідного тарана, який пробив стіну, що стояла між російським підприємством та світовим автомобілебудуванням, що народжувалося. Немало енергійних людей взялися за цю, на їхній погляд, перспективну і вигідну справу.

В одному лише Санкт-Петербурзі з’явилося з півтора десятка фірм і ентузіастів: екіпажні фабрики «П. Д. Яковлєв», «Ів. Брейтігам», «Побєда», акціонерне товариство «Г. А. Лесснер», а ще Скавронський, Мейзе, Кроммель, Рогозін, Романов та інші. У Москві П. Ільїн очолив групу, яка почала будувати автомобілі в Каретному ряду. За створення «моторів» взялись в Ризі, Ярославлі, Нахічевані і навіть в Благовіщенську. Ось чому такою важливою для Росії була зустріч в Америці Фрезе та Яковлєва.

Наприкінці 1898 року Петро Фрезе представляє на розгляд імператора Статут Акціонерного товариства побудови і експлуатації екіпажів і автомобілів «Фрезе і К^о». В липні 1899 року була отримана відповідь: «Государь Император Устав Акционерного общества постройки и эксплуатации экипажей и автомобилей «Фрезе и К^о» рассмотрел и Высочайше утвердить соизволил в Петербурге в 11 день июня 1899 года».

У 1902 році фірма «Фрезе і К^о» створює перший у Росії тролейбус, будує свій перший автобус – омнібус, виконує перше і єдине замовлення військового відомства про побудову восьми механічних екіпажів для армійських маневрів під Курськом. Безумовно, про таке мізерне замовлення можна говорити з іронією, але успішний іспит автомобілів Фрезе в тяжких умовах військових навчань став для фірми непоганою рекламою.

Наступного року поштове відомство замовляє чотирнадцять автомобілів для головпоштамту в Петербурзі. Жовті поштові автофургони дуже швидко стали звичними для жителів столиці. До речі, експлуатацію цих машин, як і укомплектування водіями, «Фрезе і К^о» взяла на себе. На превеликий жаль, у ніч з 26 на 27 березня 1904 року під час пожежі практично всі самохідні екіпажі згоріли. Розслідування так і не з’ясувало причин пожежі.

Ще раніше, на початку 1903 року, з П. Фрезе трапилася інша неприємність. 21 січня Міська дума почала розглядати його пропозицію відкрити «автомобіле-омнібусний» рух у Петербурзі по двох маршрутах. Від властей не потрібно було ніяких витрат, але в Думі прохання дебатувалося два тижні, і лише 5 лютого було видано дозвіл строком… на три місяці. Фрезе відмовився від «подарунка», бо сприйняв його як образу.

У жовтні 1904 року «Фрезе і К^о» виконує замовлення торговельної фірми «Жорж Борман» і продає їй п’ять своїх машин. Хазяїн фірми Григорій Борман був консулом Румунії при дворі імператора Росії і мав можливість придбати автомобілі у будь-якій іншій країні, але віддав перевагу машинам петербурзького виробництва. Він не помилився: автомобілі працювали відмінно, доставляючи товари не тільки по Петербургу, але й у приміську зону.

У 1905 році фірма створює небачений до того автомобільний поїзд з активними причепами. На автомобілі-тягачі було встановлено двигун внутрішнього згорання, який приводив у дію електричний генератор. Струм від нього надходив також на двигуни самого тягача, а також на всі шість причепів. Таким чином, причепи ніби «допомагали» своїми моторами тягачеві.

П. Фрезе запропонував використовувати цей автопоїзд для пасажирських перевезень на міських маршрутах, але міська управа ухвалила рішення, котре фактично закрило шлях цьому російському винаходу. Коли доведений до відчаю Фрезе продав французькій фірмі «Де Діон Бутон» свій поїзд і у Франції через пару років з’явився йому подібний (полковника Ренара), про це заговорили усюди.

Імператор Микола II придбав французький поїзд, і російська преса постійно повідомляла, як машина «працює» на благо царя. То поїзд перевозив імператорські речі з Царського Села у Петергоф, то доставляв їх назад, то забезпечував матеріалами будівництво в Царському Селі…

З колекції старовинних автомобілів

З 19 травня по 4 червня 1907 року (за старим стилем) у Петербурзі проходила Перша міжнародна автомобільна виставка. У ній взяла участь і фірма «Фрезе і К^о». Виставочний комітет одностайно вирішив нагородити її Великою золотою медаллю за виробництво кузовів та розповсюдження автомобілів у Росії. Цікаво, що на Заході будь-яке примітивне кузовне виробництво йменувалось не інакше, як автомобільний завод, а в Росії ще довго відлагоджене автомобільне виробництво називали скромно – кузовне.

По суті, створення автопоїзда з активними причепами було лебединою піснею фірми «Фрезе і К^о» і його власника.

У 1910 році Петро Олександрович Фрезе продав свою фірму Автомобільному відділу Русько-Балтійського вагонобудівного заводу.

24 квітня 1918 року П. О. Фрезе помер і був похований на Нікольському кладовищі, що в Олександро-Невській лаврі…

Доля винахідників у Росії найчастіше була нелегкою. Вже говорилося, що в 1896 році автомобіль Яковлєва і Фрезе брав участь у Всеросійській промисловій та художній виставці у Нижньому Новгороді і мав великий успіх серед відвідувачів. Але не всім ця новинка прийшлася до вподоби. Нижегородську виставку відвідав і молодий цар Микола II. Коли спробували звернути його увагу на перший російський автомобіль, він пройшов повз нього, незадоволено буркнувши щось на зразок: «Смотреть не на что, за границей лучше».

Сказане царем сприймалося як істина в останній інстанції. Так на Нижегородськім ярмарку загинули надії створювачів першого російського автомобіля. Двигун системи Яковлєва приніс конструктору срібну нагороду, екіпаж фірми «Фрезе і К^о» був також відмічений срібною медаллю, а про головний їхній експонат – автомобіль – майже ніколи не згадувалося. Наче його й не було на виставці. Можливо, роздратування та образа, відсутність підтримки підштовхнула Євгена Яковлєва і Петра Фрезе до думки звільнитися від свого творіння…