Читать книгу Автомобіль. Дитяча енциклопедія - Группа авторов - Страница 15

Приблизно до 1905 року в цілому закінчується формування так званої класичної схеми автомобіля, яка з тими чи іншими змінами застосовується в багатьох сучасних конструкціях. Подальший розвиток автомобіля йшов шляхом вдосконалення окремих вузлів і агрегатів, а вже потім – зовнішнього вигляду. Двоциліндрові двигуни поступаються місцем чотирициліндровим, більш «урівноваженим» та «м’яким» у роботі і, як правило, потужним. Почали випускати і шестициліндрові двигуни, але тієї пори особливого поширення вони ще не набули. З’явилася ще новинка: гальма почали встановлювати не тільки на задніх, а й на передніх колесах.

Автомобіль став довшим, масивнішим. Це вже не зовсім «карета», хоч, на наш сучасний погляд, це такий собі «антикваріат», але все ж таки більше схожий на машину. Взяти хоча б дореволюційний «Руссо-Балт». Вузький, покритий чорним лаком кузов з тентом, мідний радіатор, увінчаний орлом, м’яка стьобана шкіра сидінь. А всередині він, на погляд автомобіліста, практично не відрізняється від сучасного. В передній частині – карбюраторний двигун внутрішнього згорання (ДВЗ). Охолодження – рідинне, запалювання – електричне. Зчеплення, коробка передач з важелем, карданний вал. Два гальма – з ручним і ножним приводами. Усі механізми розміщені на рамі, до якої на растрах підвішені осі. Задня вісь ведуча, передня – керована.

Щодо системи освітлення автомобіля початку XX століття, то вона вже була досить складною, оскільки застосовувалося ацетиленове освітлення. Процедура вмикання фар була суто механічною. Спочатку водій відкривав вентиль подачі газу. Потім, відкинувши скло прожектора і вловивши характерний часниковий запах ацетилену, він запалював пальник. Фари мигтіли, скло засмічувалося і нерідко лопалося. Тому радісною для водіїв подією стало застосування електричного освітлення, яке вперше з’явилося на американських автомобілях, а потім поступово перекочувало й до Європи. Крім прожекторів, автомобілі мали ліхтарі – спочатку гасові, ацетиленові, а потім і електричні.

Електрика дістала перемогу і в системі автомобільної сигналізації. Найбільш відомим звуковим сигналом тих років був ріжок з гумовою грушею, що працював за принципом дитячої іграшки – «пищалки». Але потім з’явився надійніший електричний сигнал – клаксон, що діяв від акумулятора.

Що ж до двигуна автомобіля, тут уже в десяті роки XX століття «монополістом» став і донині залишається бензиновий ДВЗ. Поширення не знайшли ні машини, що працювали на паровому двигуні, ні електромобілі. Хоча «електродія» в автомобілебудуванні досі залишається актуальною, (про це ще буде далі). Автомобілю треба було «з’їжджати з рівного шляху», тому конструктори почали працювати над тим, як покращити його прохідність. На деяких автомобілях ведучою стала не тільки задня, а й передня вісь. Такі машини називаються повноприводними. На бездоріжжі вони почувають себе набагато впевненіше: забуксують задні колеса – вивезуть передні.

Седан, фаетон, лімузин…

Наші уявлення про перші автомобілі досить одноманітні. Між тим машина тих часів – це зовсім не одна стандартна модель. Якщо говорити про легкові, вони відрізнялись і розмірами, і типом кузовів.

Наприклад, були повністю відкриті, без тенту й вітрового скла, але з дверцятами, вони називались торпедо. Красивим словом фаетон звались авто з відкритими кузовами і знімним тентом, їх ще називали автомобілями з американським верхом, через те, що вони були дуже популярні за океаном. Фаетони – це маленькі двомісні машини, а ті, що мали два ряди сидінь, називалися дубль-фаетонами.

Найбільш поширені – повністю закриті багатомісні кузови – мали назву седан, а маленькі двомісні – купе з внутрішнім керуванням.

На автомобілях високого класу, як правило, встановлювали кузови типу лімузин (вони і зараз існують, це чи не найдорожчі машини). Спочатку лімузин виглядав так: повністю закритий салон тільки для пасажирів, а водій розміщався спереду на лавці, як кучер на козлах, і його захищав від негоди тільки легкий навіс над головою, навіть не було вітрового скла. Втім, траплялись лімузини з повністю закритим кузовом для водія, його місце обов’язково відділялося від пасажирського салону перегородкою. Такий кузов називався лімузин з внутрішнім керуванням, або берлин. Зараз у довгому, нібито розтянутому кузові між шофером та пасажирами встановлюється перегородка із скла, яка може автоматично опускатися чи підійматись.

Був ще автомобіль типу ландоле – своєрідний гібрид відкритого і закритого кузовів. Це закритий кузов, але його задня стінка у верхній половині була м’якою. Її можна було відкрити, при цьому вона складалася гармошкою, як верх дитячої коляски. Ландоле були дуже популярні, хоч на них і скаржилися, що така ослаблена коробка кузова швидко розхитується, а шкіра відкидної частини легко перетирається.

Сучасні автомобілісти мають практично такий собі дім на колесах. В ньому, піднявши скло, можна створити повну ізоляцію від зовнішнього світу. Якщо холодно – машина обігрівається, якщо жарко – вентилюється. Словом, затишно, комфортно, тепло… Тому, мабуть, надто «незахищеними» виглядають «бабусі» і «дідусі» нинішніх авто. Вони можуть здатися нам навіть дивними, недоробленими чи що… Але ж не треба забувати, що автомобіль пройшов довгий шлях розвитку.

Для тих часів зовнішній вигляд автомобіля був цілком прийнятним, адже своє «сходження» він почав, відштовхнувшись від звичайнісінької карети.

Історично склалося так, що спочатку переважали автомобілі з відкритими кузовами. Але згодом закритих кузовів ставало дедалі більше. Зараз відкриті елегантні «дамські» авто ми можемо побачити хіба що в кінострічках. Вони так і залишились «американськими». А седан і донині живе, що цілком зрозуміло, характерним для багатьох машин найрізноманітніших «національностей».

Але повернемось до проблеми закритого кузова. Він набагато збільшував вагу автомобіля, тому на ряді великих легкових машин встановлювалися здвоєні, як у вантажівок, задні колеса.

Деякі заможні власники мали до свого автомобіля два кузови: відкритий – для літа і закритий – для зими.

Таким чином, автомобіль з кожним роком ставав надійнішим. Інтерес до нього і попит зростали. Франція, яка багато в чому була першовідкривачем у справі автомобілебудування, наприкінці першого десятиріччя XX століття поступилася своїми позиціями перед США. Світовий автопарк неухильно зростав і до 1914 року становив уже 1,8 млн машин.

За що любили «Жерстяну Ліззі»?

Американці придумали автомобілю «Форд», модель T, ніжну назву – «Tin Lizzi» («Жерстяна Ліззі»). З 1908 по 1927 роки було продано 15 млн таких машин. Щоб випустити стільки автомобілів, Генрі Форд уперше в світі застосував конвеєр. На ньому заздалегідь виготовлені деталі поступово складаються в одне ціле. Кожний робітник виконує тільки якісь певні операції. Відтоді виробництво автомобілів пішло швидше, і тому вони дешевшали. Всього на заводах Форда було випущено понад 20 млн машин.

Починається новий період в їх будуванні – конвеєрний. Американська «Форд мотор компані» першою у світі у 1908 році почала випускати розраховану на конвеєрне складання просту і дешеву модель Т. Це була дуже популярна і справді «народна» машина, яка отримала ласкаве прізвисько – «крихітка Ліззі». До 1927 року таких «крихіток» вже нараховувалося понад 15 млн.