Читать книгу Автомобіль. Дитяча енциклопедія - Группа авторов - Страница 17

Автомобілем XX століття був визнаний «Форд-Т». Базою для такої високої оцінки цієї унікальної машини стала приваблива ціна – наслідок конвеєрного виробництва, а також легкість в її обслуговуванні і ремонті – результати ретельної проробки конструкції та великого поширення авто. Інші, більш досконалі і вишукані моделі похвалитися таким набором якостей у той час не могли.

На початку століття Америку, країну величезних відстаней і огидних доріг, населяли молоді енергійні підприємці, фермери, ремісники. Їм потрібна була міцна, непримхлива і надійна машина, яку можна було б купити, не підриваючи сімейного бюджету, а обслужити чи відремонтувати – у звичайній кузні або в сільському сараї. Можливо, детройтський електромеханік, один із батьків автомобіля – Генрі Форд – не першим відчув це, але втілив у життя цю ідею саме він. Форд раніше за інших дійшов висновку, що прості, недорогі, але практичні моделі чекає велике майбутнє. Філософію «машини для всіх» конструктор осягнув сам, а в кресленнях його ідею втілили Джозеф Галамб і Гайлд Гарольд Віллс.

Розробка автомобіля тривала майже два роки. Перші «Форди-Т» виїхали із заводських воріт у жовтні 1908 року.

Конструкція машини відрізнялася простотою і міцністю. Чотирициліндровий мотор робочим об’ємом 2,9 л розвивав досить пристойну потужність – 20 к. с. Бензин подавався самотоком від баку під переднім сидінням до простенького карбюратора. Всупереч загальноприйнятій тоді схемі, голівка блока циліндрів була знімною – технологічно більш сучасною, але потребувала особливої точності у виготовленні. В рекламі було сказано: «У будь-якого дилера ви навчитесь керувати цим автомобілем». Ні скреготу, ні ривків при переключенні передач навіть у водіїв-початківців.

Генрі Форд

Просторий кузов був містким і досить комфортабельним. Важив автомобіль 600 кг.

До кінця 1908 року було зібрано 305 машин, і 31 грудня модель, яка раніше побувала у Лондонському автосалоні, була представлена у Нью-Йорку. Її прийняли захоплено – більш доступних автомобілів Америка тоді не знала. Безумовно, не всім сподобався простий, навіть примітивний дизайн, але надійність і легкість ремонту були значно вагомішими фактами. «Форд-Т» отримав багато глузливих прізвиськ, але в історії залишилось доброзичливо-іронічне – «Жерстяна Ліззі». Американці ставилися до народної машини, як до члена сім’ї, якого можуть і пожурити, але все ж таки люблять, бо він свій, рідний.

З кожним роком автомобіль ставав дешевший, – нарощуючи виробництво, Форд знижував ціну. Девізом того часу для нього були слова: «Я відчуваю себе щасливим від свідомості, що роблю інших людей щасливими». І йому це непогано вдавалося. Окрім того, що Форд забезпечив робочі місця для тисяч американців, він зробив автомобіль доступним для робітників і інженерів, лікарів і фермерів.

У 1910-му, коли випустили вже майже 100 тисяч машин, стандартний п’ятимісний «турістер» коштував 950 доларів. З пуском конвеєра ціна упала на третину. Конвеєрну систему виробництва навіть назвали «фордизмом». Поточне складання окремих вузлів Форд ввів у 1913 році, автомобілів у цілому – роком пізніше.

Відтоді конкурентів по ціні у «Ліззі» практично не було. В 1920 році стандартна машина коштувала всього 440 доларів, а двомісний варіант і того менше – $395. У той же час за найдоступнішу версію «Шевроле» треба було викласти $810.

Перший мільйон машин (немислиме до «Форда-Т» число!) зібрали до 1915 року. «Жерстяна Ліззі» перевернула життя США. З’ясувалось, що автомобіль може бути не тільки іграшкою для багатих і навіть не тільки засобом пересування, а ще й основою способу життя, елементом культури. Масова автомобілізація потребувала нових доріг, як гриби після дощу, виросли бензоколонки, заповзятливі механіки відкривали ремонтні майстерні. Автомобіль і пов’язані з ним галузі почали годувати сотні тисяч американців.

«Форд-Т»

Не змінюючи основ конструкції, фірма все ж вносила у будову машини певні покращення. З 1915 року почали ставити електричні фари, з 1919-го на замовлення – електростартер. Правда, з 1914-го більшості з покупців прийшлося погодитися з тим, що автомобіль повністю загубив індивідуальність. Завдяки потоковому виробництву майже всі машини стали чорними. Відсутність вибору компенсували дотепною рекламою: «Ви можете купити у нас автомобіль будь-якого кольору за умови, що він чорний». Пропонували й машини на замовлення – більш веселих забарвлень.

Завоювавши Новий Світ, «Жерстяна Ліззі» атакувала Європу, ставши першим в історії «всесвітнім автомобілем». У 1911 році відкрили складальний завод в Англії, у 1926-му – в Німеччині.

Десятимільйонний рубіж подолали в 1924 році, на наступні п’ять мільйонів знадобилося всього три роки. Але все ж епоха «Форда-Т» завершувалася. Підтягнулися конкуренти, зріс рівень життя. Американці зажадали більш комфортабельних і потужних машин. Виробництво «Ліззі» згорнули в 1927-му, зупинившись на відмітці 15007033. Цей рекорд протримався до 1971 року, його перевершив «Фольксваген-Жук».

На базі «Форда-Т» робили купе і спортивні спідстери, гоночні машини і подовжені туристські автопоїзди, вантажівки, фургони і навіть трактори.

Форду пропонували спробувати стати президентом США. Але він, відмовившись, категорично заявив: «Президентом може стати кожний. А Генрі Форд один!»

Він продовжував працювати над новою моделлю. Ще у 1920 році у великого підприємця з’явилася ідея восьмициліндрового двигуна у формі літери X. Кілька прототипів, які були зроблені в обстановці глибокої секретності, показали, що такий двигун працездатний, але зовсім не придатний для масового дешевого автомобіля. Але ніхто не насмілився сказати про це Форду, і роботи продовжувались до 1926 року, поки він сам не облишив цю ідею.

З припиненням випуску моделі «Т» виробництво автомобілів у США скоротилося вдвічі. Це був сильний удар по виробниках сталі, гуми, скла і в цілому по національній економіці.

А Форд тим часом продовжував працювати. Він відразу вирішив, що це не буде якась революційна чи незвичайна машина. Зовнішній вигляд авто його зовсім не цікавив, цю парафію він доручав сину. Головний акцент він знову робив на технології і на тому, що максимальну кількість деталей, які раніше виробляли штампуванням, тепер передбачалося відливати.

«Форд V8» 1933 року

Сам процес проектування нічим не нагадував те, що звичайно розуміють під цим словом. Форд, загорнувшись у плед, сидів у кріслі і дивився, як його новий фаворит, угорський конструктор Євген Фаркаш, креслив на шкільній дошці кольоровою крейдою. Форд завжди погано розбирався в кресленнях, тому різнокольорові позначення допомагали йому: поршні були червоними, блок циліндрів – рожевим, колінвал – білим і т. д.

Час від часу Генрі втручався у процес: «Мені здається, діаметр корінної шийки завеликий. Зменшіть його на чверть дюйма». Чи: «Ця стінка надто товста. Зробіть її тоншою на одну шістнадцяту». При цьому він покладався тільки на своє чуття – але завжди мав рацію! Історія пам’ятає всього кількох людей з таким гострим відчуттям роботи з матеріалом. Виготовлений за зробленим таким чином кресленням мотор не потребував ніяких змін. А з моменту нанесення першої лінії на кресленні до його запуску минуло неповних два місяці.

Генрі Форд, як і інші дійсно мудрі люди, запам’ятовував те, що не було важливим для звичайних смертних. Минав час – і все це використовувалося. Якось один інженер, Гарольд Хікс, врізався в дерево і тяжко постраждав від уламків скла – Форд зробив висновки і першим застосував безпечне скло триплекс (з целулоїдним прошарком) на новій моделі. Іншого разу він звернув увагу на трос, яким витягали з грязюки вантажівку – і створив нове колесо, спиці в якому були розташовані радіально, на відміну від загальноприйнятих тангенціальних.

Назвавши нову модель «А», Форд немов би почав усе знову – і це в 64 роки! Виробництвом нової «А»-моделі займались 75 тисяч чоловік у 93 будівлях, що нараховували 43 кілометри транспортних магістралей, які були оточені 150 кілометрами залізних доріг. Спочатку випускалося тільки по 100 машин у день – це було надто мало для Америки. Миттєво виник чорний ринок, на якому за «Форд А» переплачували 200 доларів. Це був класичний автомобіль з чотирициліндровим мотором потужністю 40 к. с. Він дозволяв розганятися до 100 км/год і був дуже простим: без єдиного синхронізатора у триступінчастій коробці передач і бензонасоса – паливо поступало самотоком з баку, розташованого під капотом. Гальма були механічними.

Головний конкурент Форда – «Шевроле» – вже встановлював шестициліндрові мотори, тому через три роки автомобільний король вирішив змінити модель. За цей час Форд виготовив 5 мільйонів машин моделі А.

Нова модель «Форд V8» була теж простою і дешевою, але вже з вісьмома циліндрами. Отже, Форд знову переміг «Шевроле». В його моторі практично нічого не регулювалось, навіть клапани, і не ремонтувалось, а змінювалось на нове. Двигун вийшов таким вдалим, що його випускали до 1953 року. Запчастини були надзвичайно дешевими і продавалися всюди, навіть в аптеках! Це був той самий підхід до сервісу, який застосовувався Фордом ще в моделі Т і був однією з причин її успіху. Єдиним недоліком «Форда V8» були механічні гальма. Але як тільки строк дії патенту «Локсід» на гідравлічні гальма закінчився, вони відразу ж з’явилися на «Фордах».

Письменники Ільф і Петров здійснили на «Форді V8» свій знаменитий вояж по Америці і любовно називали його «мишенятком». Нічого собі «мишенятко» – вагою півтори тонни і ростом вище за середню людину!

Особливо ж машина припала до вподоби мафії: при своїй дешевизні вона була місткою і швидкохідною. Джон Діллінджер, який прославився на весь світ своїми зухвалими злочинами, після арешту в 1934 році надіслав Генрі Форду листа. «Привіт, старий», – такими словами починалося це послання, в якому Діллінджер висловлював подяку Форду за чудовий автомобіль, вкрадений три роки тому, що не раз допомагав гангстерові виходити з небезпечних ситуацій. Форд гангстерові не відповів, але лист потрапив до рук надокучливих журналістів – і подіяв як вдала рекламна кампанія…

Останні роки свого життя Генрі Форд провів на самоті. Як ніхто інший, він вплинув на те, щоб курні у спеку і непролазні в сльоту дороги Америки перетворилися на асфальтовані шосе. Адже випущені ним автомобілі потребували справжніх доріг. І коли Генрі Форд помирав, Америка була вже зовсім не тією країною, якою він знав її в дитинстві: вночі скрізь сяяли яскраві електричні лампи, телефони і радіо скоротили відстані, а холодильники, пилососи та інші витвори людського розуму назавжди покращили побут. І вирішальну роль у цих подіях відіграла саме ця людина. Можна з впевненістю сказати, що завдяки Генрі Форду США уникнули значних соціальних потрясінь.

Він помер 7 квітня 1947 року. У цей день ріка Рівер Рудж розлилася так, що в будинку Фордів погасло світло і обірвався телефонний зв’язок. Одна з найвидатніших постатей століття відходила в інший світ під завивання бурі, при тьмяному сяйві гасової лампи, під сполохи вогню у печі, яку дружина Клара розтопила дровами…