Читать книгу Шльондра - Марта Брижак - Страница 10

Купка неформалів довший час влаштовувала посиденьки пам´яті Гальки в тому закинутому будинку. Було там двоє панків, що мали прізвиська Утюг та Ящур. Утюг довший час зустрічався з моєю подругою Юлею, потім їхні стосунки дали помітну тріщину. Юля вперто відмовлялася пояснювати мені причину. Мене особисто ця ситуація трохи нервувала, бо Юлька постійно мені щось недоговорювала, щось її тривожило, аж поки вона з Утюгом не потрапила до рук лягавих. У день, коли їх відпустили, я вже вивідала номер Утюга, і він усе мені пояснив. Я йому зателефонувала вперше, але він розмовляв зі мною так, ніби ми зналися бозна скільки часу. Просто, легко й невимушено, проте, він однаково мене насторожував, не люблю незнайомців, чого вже.

– Ну, я мав людям одним передати траву, але якась сука мене вирахувала й здала. От нас із Юлею свіженьких і пов’язали. У відділку її почали звинувачувати, що вона знала про це все. Ніби то я їм сказав, що Юля про все в курсі. Її батьки тепер готові мене вбити. Бля, а на мене тепер відкрили справу разом із Морісом. А він тут ні до чого. Розумієш, в мене зараз такі проблеми, що певно, нікому і не снилося. Вбий мене, блядь, вбий мене нарешті!

– Я постараюся щось придумати, – єдине, що я змогла з себе видушити. – Але ти теж «добрий»! Ти хоч розумієш, як ти її підставив? Якого хріна ти її взагалі брав з собою, якщо мав передавати траву? Добре, я, може, і допоможу вам чимось.

З Юлькою ми переговорили при зустрічі. Вона вже ніяк не реагувала на те, що я про все знаю не від неї. Після відвідин міліції її батьки почали шалено контролювати, аби їхня доця бува не зустрілася ще раз з тим придурком. Але батьки батьками, та все ж та ситуація так і не була вирішена. Їм обом конче необхідно було зустрітися вживу й обговорити все. Попри повний контроль Юлі, я таки дещо придумала. По телефону ми про це з нею не говорили, а Утюга я попросила до неї навіть не телефонувати й не намагатися щось пояснювати у письмовій формі в соцмережі. Натомість домовилася про зустріч з Утюгом в середу близько обіду біля Оперного театру. І з Юлею також. Мене цікавив таємничий друг Гальки, якому вона зателефонувала перед смертю. А що, як то Утюг або Ящур? Вони принаймні добре знали її, оно й поминки влаштовують. Правда, Юля заперечила, що хтось із них міг бути тим другом. Але чи конче він мусив їй у всьому признаватися?

Юля сказала батькам, що гулятиме зі мною, але перед тим я мусила перед її мамою відзвітувати, куди йдемо, навіщо, коли повернемося. Але я контроль пройшла. Спочатку я мала особисто побачити Утюга, а потім ошелешити ним Юлю. Коли вже підтискав час, Утюг таки з´явився, але не сам, а з якимось другом. Я з приколу кажу до цієї незрозумілої статі:

– Дівчино, а як вас звуть?

Воно мені простягає таку нічогеньку руку й відповідає:

– Діма, ги-ги-ги-ги або Ящур…

А бодай би тебе шляк трафив! Діма! Нічого собі! Отаке – метр з кепкою, з цигаркою в зубах, в якійсь засраній куртці і в гадах, добряче повимазуваних болотом, з прокуреним голосом і довгим волоссям, купою пірсингів, навіть в язику. Діма! Ти ба! Але щось в ньому було… Менше з тим. З Утюгом ми навіть надто не говорили. Вже десь мала надійти Юля, і я попросила їх обох піти прогулятися в бік Вернісажу. Коли Юлька з’явилася, я сказала, що Утюг тут недалечко. Вона була не проти побачитися, і я йому зателефонувала. Коли їхні погляди зустрілися, Утюг підійшов, мовчки затис в обіймах Юлю й не відпускав. Ми з Ящуром мовчки перезирнулися, і це видовище в нас обох викликало сміх, який ми ледве душили всередині. Тут Утюга попустило, і врешті Юлька вивільнилася з його палких обіймів. Він взяв її за руку, і ми мовчки пішли по вулиці Лесі Українки, перейшли дорогу, піднялися сходинками й повсідалися на вільних лавочках навпроти Порохової вежі. Утюг не міг надивитися у її очі. Це було так мило, але попри те ми з Ящуром і далі тамували в собі сміх. Потім він сказав, що хоче пива, але треба піти трохи далі, вгору вулицею Лисенка, там був найближчий магазин. Я погодилася піти з ним. Тоді цей Ящур і видушив дещо із себе з таким в’їдливим сміхом, що я хотіла йому дати по пиці:

– Треба ж їм, ги-ги-ги, побути наодинці. Думаю, краще нехай посидять, може, до чогось дійдуть. Хоча, до чого можна з Утюгом дійти? Знаєш, я їй трохи дивуюся: от на хуя з ним зустрічатися, якщо тобі всі навколо кажуть, що він продає травичку? Мало того, що хапонути з ним можуть у будь-який момент, то він ще й усіх несамохіть підставляє. Он як Моріса підставив, просто певне через те, що мене тоді з ним не було. Був би я, то теж попав би під роздачу. Він любить спихати відповідальність, як завжди, я ж його знаю.

Тоді я і запитала:

– А як саме він підставив Моріса?

– Утюгу тільки сімнадцять, він думав, що як закине траву Морісу, ну, на всяк випадок, то у випадку, якби їх пов’язали, Моріс оплатить штраф та й усе, бо він вже повнолітній, а Утюг йому гроші поверне. Але не так сталося, як гадалося. Він промахнувся з одною партією травички. Великою помилкою було те, що вони все обговорювали по телефону. От їх і вистежили. Менти знали про все. Про місце, кількість і час. Так, Утюга відпустили, а Моріс мусив заплатити. Утюг в свою чергу сказав, що грошей не віддасть, бо не вважає себе винним. Ну, от тепер вони не спілкуються.

Коли ми з Ящуром, купивши пиво, прийшли до парку, то на лавці Утюг з Юлькою вже виціловувалися. Гм, швидко так. Невже помирилися? Тим часом Ящур сконцентрував свій погляд на мені, і я відчула, як і його губи торкаються моїх.