Читать книгу Шльондра - Марта Брижак - Страница 9

У його квартирі завжди було затишно й спокійно, а атмосфера додавала впевненості в собі. Я часто навідувалася до нього в гості, так само, як і він до мене. Як виявилося, він був моїм троюрідним братом. Здружилися ми задовго до того, як дізналися, що доводимося ріднею одне одному. Отже, він завжди був найкращим другом та порадником, якого лише можна було знайти. Ми мовчки сиділи, п´ючи каву, доки Слоник знову не почав за своє. Аж гидко стало, цього разу взагалі нічого не хотілося чути, а він знову, знову за старе.

– Ти розумієш, вони й далі думають, що то я винен у її смерті, розумієш це, чи ні? Дістало. Як же це все мене дістало. І ніхто мені не вірить. Ну, мала, дурна, хто ж їй винен. Ніби й здорова була, і на личку нічогенька, і зі здоров’ям все гаразд було. Але пішла. І я винен, я винен! Ні, ну ти це розумієш?

Я мовчки вислуховувала Слоника. Він постійно згадував Гальку в наших розмовах, коли йому було зле. Я навіть була знайома з нею, щоправда не настільки, аби дружити. Вона була доброю, прихильною, позитивною, але поза тим у мене було відчуття, що вона хоче усамітнитися, щось приховує, і навіть не має кому виговоритися. А насправді, у тій історії ніхто не винен, крім неї самої. Та й звинувачувати вже немає кого. Навіть і не пригадати, скільки разів була розказана ця історія. Мовляв, була собі дівчинка, у тринадцять років разом із старшою сестрою захопилися сатанізмом. Крім всього іншого була дивною тим, що постійно дивилася в небо, говорила щось про політ і про те, як добре мати крила, і бути птахом, вільним, незалежним, не те, що люди, нікчемні люди. Вступила вона до якоїсь незрозумілої секти, чи як воно там зветься. І один зі старійшин начебто вподобав собі Гальку. Спав він із нею в ім´я Диявола, втираючи малій, що то потрібно для ритуалу, що це така пожертва, а коли вона завагітніла, старійшини їй сказали, що вона може випустити на світ якогось непотрібного демона й тепер повинна зробити все для того, аби цього не сталося. Слоник, як давній друг, порадив подумати про аборт. Але Галька цього зробити не змогла, бо не було грошей. А батькам говорити про власну вагітність вона б не наважилася ні за яку ціну, та й стосунки в них були натягнутими останнім часом.

Ну, і якось вона посварилася зі Слоником, сказала, що зробить усім легше. Потім батьки знайшли записку, де було прохання в нічому її не звинувачувати. Зателефонувала Слоникові й сказала лише одне: «Шкода, що ти не бачиш, як я лечу». Згодом Гальку знайшли в калюжі крові, ті, хто її бачив, казали, що вона ще й навіть рухалася і, піднявши голову, когось шукала, шепочучи фрази, яких вже нікому крім неї не довелося розчути. Вона викинулася з недобудованої дев’ятиповерхівки, куди постійно любила приходити… Зрештою, вона й мене з компанією туди приводила пити вино чи ще щось. Ми були малими, а потрапити на очі міліції за те, що куриш чи п’єш пиво, якось не зовсім хотілося. Бо потім батьки дізнаються, викупляти будуть, ну і, як завжди буває в таких випадках, не хотілося отримати поза вуха. Галька мене цікавила тому, що писала вірші, читала непогану літературу, і на цю тему ми завжди могли поспілкуватися. Потім у неї почалися ці сварки з батьками, і їх стосунки полетіли шкереберть. Вона ніколи нічого не розповідала повністю. Казала: «я не люблю заглиблюватися, бо гляди ж, і сама для себе зайду занадто далеко». Отже, перед смертю вона залишила батькам записку, де написала, що нікого ні в чому не звинувачує, всіх любить, і це її вибір, потім, одночасно посварилася зі Слоником, може, якби не ця сварка, того б не сталося, але він був останнім, хто почув її голос, коли вона «полетіла». Їй було всього шістнадцять.

Я Гальку знала мало, але вона не виходила мені з голови. Може, через те, що подобалася, я навіть не знаю чому і як, але подобалася, і це правда. Не раз у моїй уяві ми поставали разом, тримаючись за руки. Вона перехоплювала мій погляд, і саме те, що вона могла мене розуміти з першого погляду, додавало мені неабиякої впевненості. І хоча ми не часто спілкувалися, але мені бракувало її.

Та найцікавішою обставиною в цій історії було те, що вона мала якогось дивного друга, про якого крім неї ніхто нічого не знав. За місяць до своєї смерті вона багато часу проводила саме з ним, проте, від всіх питань про нього спритно ухилялася. Ким він їй доводився, і який мав на неї вплив – дізнатися вже ніхто не міг. За цікавим збігом обставин, у день самогубства з її телефону було здійснено всього два виклики, один з яких адресувався Слонику, а інший – невідомо кому, друзі Гальки намагалися зателефонувати за тим номером, але спочатку ніхто не брав слухавки, а потім абонент взагалі вимкнувся і більше не вмикався. Я довго не могла з цим змиритися, оскільки тоді ми були ледь знайомими, і я дуже хотіла дізнатися про неї більше. Але, на жаль, не так сталося, як гадалося, і нічого виправити вже не можливо.