Читать книгу Шльондра - Марта Брижак - Страница 13

Одного дня я вирушила до Львова, мені хотілося побути трохи наодинці, віддатися місту, відчути якусь свободу, якої мені постійно так бракує. Весняне повітря, дзенькіт трамваїв, багато людей, які немов мурахи пересуваються туди-сюди. Але Галька не покидала моїх думок. Я подумала, що є в мене ще одна подруга, в якої я зможу щось видушити. На Галицькій, де постійно співають вуличні музики, не важко помітити руде дівчисько з капелюхом, в якому повно копійок і зіжмаканих банкнот. Маріанна – аскер, перепиняє перехожих і солодким голосом просить гроші для музикантів та й сама незле співає. Побачивши мене, вона кинулася до мене, обійняла, розцілувала й на всю горлянку вигукнула «приві-і-іт, як же я тебе давно не бачила». Я вдала, що це для мене несподіванка, приємна несподіванка, буцім я йшла, розслабившись і ні про що не думаючи, аж тут хтось із цього сірого натовпу насмілюється порушити мій внутрішній спокій та вивести з рівноваги.

Маріанна непогана дівчина, але зірвиголова та дурнувата. Живе вона в передмісті, але уся її неформальна компанія тусувалась у центрі Львова. Це були ні від чого незалежні молоді люди, і їхній світогляд її чимось приваблював. Дівчата та хлопці з тієї тусівки не робили для себе жодних заборон та кордонів. Коли хто з них слухав батьків, то його просто не поважали. Часто ця молодь зависала в когось вдома, де була кухня, аби щось приготувати їсти, посидіти, випити чогось та зігрітися, і кімната, аби кому при потребі можна було усамітнитися. Це все сприймалося в порядку речей, і Маріанну в її чотирнадцять цей порядок приваблював. Знайомилися вони всі через соцмережі, а потім влаштовували, за її словами, різноманітні «сходки». Призначалося місце й час, приходили всі кому не лінь, потім знайомилися і йшли кудись на пиво. Маріанна, аби її прийняли до компанії, втікала уночі через вікно з дому, доїжджала автостопом до міста й продовжувала тусуватися зі цією обожнюваною компанією.

Увесь вечір того дня я провела в товаристві Маріанни і музикантів, вони на зароблені гроші накупили бухла, а відтак я опинилася на тій самій дев’ятиповерхівці, з якої стрибнула Галька. Це виявилося дуже популярне місце для неформалів.

– Якось звідси злетіла в небо одна гарна дівчина, – промовила я, коли уже всі сп’яніли.

– Навіщо ти її згадала? – визвірилася п’яним голосом Маріанна.

Я здивувалася:

– А чому я не можу її згадувати?

– Бо я не хочу. Це таке класне місце… А вона його просто… зіпсувала… Тепер ми увесь час мусимо пам’ятати, що вона тут влаштувала…

– Свята правда, – озвався один із музикантів. – Я теж не хочу про це згадувати. Інакше з’являються настирливі думки. Хочеться і собі… – він розреготався. – … по-лі-та-ти!

– З нею хтось був тоді? – не дала я себе збити з пантелику.

– З чого ти взяла? – здивувалася Маріанна. – Якби був, то, мабуть, стримав би. А чому це тебе цікавить?

– Мені бракує її.

– Усім її бракує, – буркнув хтось із музикантів. – Але ми більше не хочемо про неї згадувати.

– То це комусь із вас вона телефонувала перед смертю? – нахабно запитала я.

Вони зашуміли, їхньому обуренню не було меж.

– Та ти що? Нє, у нас алібі. Ми всі були тоді на озері.

– Чого ти доколупуєшся? – спитала Маріанна, наблизившись до мене впритул і ворушачи губами так, мовби збиралася відкусити мені носа. – Поцікався в Слоника про її щоденник.

– Вона вела щоденник?

– Мало того. Перед смертю вона кожному з нас надіслала по сторінці.

– І що там було?

– А ні фіга не було, – знову хтось із музикантів. – Якась маячня. Повна фігня.

– Рідкісний маразм, – додав другий.

– І що ви з тими сторінками зробили?

– Ми зійшлися сюди одного вечора, запалили їх і пустили за вітром. Можливо, до цього часу їхній попіл долетів і туди, де вона зараз перебуває.

І знову сміх. Деренчливий і п’яний. Я мовчки покинула їх. Більше я з Маріанною не бачилася. Потім сталося так, що вона переспала з якимось хлопчиком на дискотеці, і, ясне діло, завагітніла. Вона телефонувала мені й розповіла цю прикру історію, можливо, шукаючи співчуття, а після того наші зв’язки обірвалися. Я не знаю, що з нею сталося далі, і куди вона зникла, але на вулиці, серед аскерів, я її вже не бачила, підійти, спитатись у тієї компанії було ніяково, а на дзвінки вона не відповідала.