Читать книгу Шльондра - Марта Брижак - Страница 3

З чоловіками мені завжди було легко. Я виховувалась у їхньому оточенні, виростала, вчила перші матюки й просто ставала сильною. У школі дружила переважно із хлопцями. Ляльки та сукеночки ніколи мене особливо не захоплювали. А з хлопцями можна було бігати, товктися, гратись у «слона», і просто битися. Коли щось було не по-моєму, то я навіть брала участь у всяких «стрєлках», що постійно відбувалися за шкільною їдальнею на невеликому пагорбі з каналізацією, в якій на початку двотисячних застрягла корова.

У четвертому класі, наздоганяючи однокласника, котрий надумав мене образити, я копнула двері, які дивовижним чином роз’юшили йому вухо. Це якщо дуже коротко, щоб охарактеризувати мене маленьку. Про стрикоників, яких я ловила на городі й відривала їм задні лапки, щоб погодувати курей, думаю, згадувати не варто.

Йшли роки, а мене все тягло до чогось незвіданого. Хотілося пізнавати світ з іншого боку, адже він був повен стількох дивовиж…

То було в класі, певне, восьмому, коли до мене підійшла одинадцятикласниця Юлька Єфімова, насунула мені на голову свої величезні навушники й увімкнула важкий рок. Щось незрозуміле й агресивне бумкало в моїй голові й скреготіло своїми електронними звуками. Мені це не сподобалося. Юлька носила коротку зачіску та мала в одному вусі певно зо десять кульчиків. Я теж так хотіла. Але хто б мені, підлітку, дозволив? А вона ух яка! А ще Юлька хвалилася, що святкує день народження в той же день, що й Мерилін Менсон. Я якось знайшла в інтернеті хто це – такий патлатий розмальований дядько, який зліпив собі псевдо із імені жінки, котра своїми цицьками підкупила американського президента, Мерилін Монро, та прізвища вбивці зі свастикою на лобі, Чарльза Менсона, а ще десь писало, що той Мерилін Менсон пішов на операцію з видалення ребер, аби робити собі мінет.