Читать книгу Шльондра - Марта Брижак - Страница 17

Я саме сиділа перед ноутбуком і в пошуковику вводила питання «як зламати сторінку?». Одразу ж на екрані з’явився результат з безліччю способів, яким чином це зробити. Нарешті, бо я чітко знала, що маю робити. Галька, як і я, була зареєстрована в соцмережі, зокрема у «ВКонтакті», і хоч на цю сторінку ніхто не заходив від дати її смерті, сторінка все ж була. Ніхто її не видалив, навіть старша сестра. Або не хотіла, або паролю не мала. Зате я тепер маю все, і пароль, і доступ. Треба було лиш виконати кілька нехитрих дій. У неї навіть збереглося кілька альбомів з фотографіями, серед яких друзі неформали, і вона з якимось хлопцем на закинутій висотці. Це часом не Олексій? Але було кілька фото, де той самий хлопчина обмотаний ременем, як на повідку. Будь-які сумніви в мене зникли. Це та сама людина, про котру вона писала в щоденнику. Серед її листувань на сайті не було жодної зачіпки: реклама, спами, спілкування з однокласницями. У списку друзів – жодного на ім’я Олексій. Безліч вхідних повідомлень попсового характеру: «а що ти там, як ти?», «йдеш гуляти?», «ну все, па-па». Жодної зачіпки серед тисяч однакових повідомлень. Ж – о – д – н – о – ї. Невже, нікого не було, і то її фантазія? Але ж ні, є фотки.

Аж тут вхідне: «Ну що, на тому самому місці завтра? Гарної ночі», адресат Lex Fel. Повідомлення написане в переддень того фатального випадку. Копіюю посилання на нього, зберігаю, серце мені підказує, що то і є Олексій. Lex – Олекс, досить співзвучно. Сторінка активна, але жодної власної фотки, якісь картинки на аватарках. Було б фото – було б легше ідентифікувати. В мені все буквально переверталося, коли я зайшла на його сторінку. Впевненість не полишала мене. Може, то моя наївність, а може впертість, але я зобов’язала себе поспілкуватися з ним. Ні, не одразу ж відкривати всі карти, а просто легенько позалицятися й зробити так, щоб він сам захотів зі мною побачитися. І жодної Гальки, про неї потім спитаю, якщо, звісно це той, хто мені треба. Мій розум ставив усе під сумнів: але, а якщо, а навіщо, а подумай що буде, якщо… От тільки думати мені взагалі не хотілося, ні про те, що є, ні про те, що буде. Просто серце підказувало мені, що я на правильному шляху. Так, моя інтуїція не один раз мене підводила, але саме зараз мені дуже хотілося до неї прислухатися й вірити, що вона мене не підведе. Я ще не знаю, хто цей Олексій, я ще не спілкувалася з ним, але мені зовсім не лячно й страшно кортить з ним побачитися. Може, я неадекватна чи неврівноважена, може, я просто ідіотка, але мені набридли мої сумніви, і я вирішую їх безжалісно позбутися.