Читать книгу Шльондра - Марта Брижак - Страница 18

«Привіт», – написала я все-таки до користувача Lex Fel, подаючи заявку в «друзі». І через деякий час отримала відповідь: «Ну, привіт. А хіба ми знайомі?»

«Фу, як негарно. Мені ще так ніхто не відповідав (Так, ніби я від нього не знати чого хочу. Гм, може здогадався?) Та ні, наче не знайомі. А хіба ти не маєш бажання це випра- вити?»

«Звісно, я не проти. Але нечасто зі мною отак знайомляться. Тим більше, я нічим не можу зацікавити. Я непоказна людина. Ти ж навіть не знаєш, як я виглядаю і скільки мені років. То я тебе все ще цікавлю?»

«Звичайно, ги-ги, не знаю, як ти виглядаєш, звичайно, не знаю скільки тобі років. Глибоко помиляєшся, хлопче. І чого мав би перестати цікавити? Ти ж не маніяк якийсь, а навпаки, я думаю, дуже навіть милий хлопчина».

«Та ні, не маніяк. Милий? А з чого ти це взяла? Справді, ти ж мене ну зо-о-овсім не знаєш».

«Знати не знаю, але інтуїція – штука сильна».

«І що вона тобі підказує?»

«Що ти гарний хлопець, підказує».

«Я не можу знати, правда це чи ні, бо, чесно кажучи, ще сам себе не вивчив».

«О, то скільки ж тобі років, що ти досі себе не вивчив?»

«Мені дев’ятнадцять, але почуваюся молодшим. З одного моменту для мене час ніби зупинився. Але це таке, особисте. Зрідка згадую».

Дев’ятнадцять… гм, якщо вважати, що вони з Галькою були однолітками, то тут все співпадає. Минуло три роки. Та ще й ця двозначність.

«А що такого сталося, що ти пишеш, ніби час зупинився? Що сталося?»

«Не маю бажання згадувати».

«А все таки? «Не вгавала я з тими запитаннями, хоч і боялася сполохати його зайвою настирливістю».

«Добре, в двох словах, аби втамувати твою цікавість. Коли мені було шістнадцять, я дружив з однією дівчинкою. Тобто вона зі мною дружила, а я, дурень, закохався. А потім у її житті стався переломний момент, в її голові було багато непотребу. Ну, вона померла. Вчинила самогубство, як то кажуть. А я… я люблю її досі. Просто досі відчуваю свою провину у її смерті. Може, не мав тобі цього зараз казати, і навантажувати тебе моїми спогадами».

«Та нічого, я сама це хотіла почути. Тобто, ти ще досі відчуваєш за собою якусь провину?»

«Так, я міг її врятувати».