Читать книгу Шльондра - Марта Брижак - Страница 11

Після цього минуло близько тижня. Юлька мені пояснила, що ні до чого вони ще так і не домовилися – надто мало часу було. Тоді я організувала знову здибанку з Утюгом і незмінним Ящуром. Ми купили три літрові пакети портвейну й подалися на Янівський цвинтар. Я була впевнена на всі сто відсотків, що ніхто зі знайомих Юльки чи її батьків нас не помітить. Ми увійшли до центральної брами цвинтаря і рушили стежкою простовіч, спочатку вона була викладена бруківкою, а далі розгалужувалася в різні боки, утворюючи павутину з хрестів. «Павутинка смерті, яку тче Господь Бог», – подумалося мені. І доля у всіх однакова – потрапити туди. Як маленькі беззахисні комашки.

Юля з Утюгом пішли вперед, я собі човгала в задумі, втупивши голову в землю, а Ящур з вином тихенько плентався за мною. Яке ж то щастя, що він нічого не говорив, мовби відчував, що то було зайве. Повіяв прохолодний вітер, я була легко вбрана. Стало якось так неприємно, аж мурашки по тілу пробігли. Підвела голову догори й побачила, що закохана пара щось дуже швидко рухається. Я сказала Ящурові іти трохи швидше, бо ми можемо їх загубити серед тих хрестів. Він крикнув Утюгові, і вони з Юлею зупинилися та зачекали нас. Врешті ми звернули праворуч, там було кілька могилок з лавками, які ніби чекали, що сюди хтось прийде. Ми повмощувалися на тих лавках, я попросила в Ящура пакет з вином. Коли розкоркувала, то одразу ж в ніс вдарив запах гидкого дешевого пійла, котре й вином назвати важко. Я зробила кілька великих ковтків тієї надзвичайно гіркої і терпкої рідини й скривилася від огиди, неприємний присмак скував моє піднебіння.

Я глянула на Ящура, а той і собі витріщився на мене, як на божевільну: бо де ж дівка може випити півлітра портвейну й щойно тоді відірватися. Згодом я зробила ще кілька ковтків, і мені стало зле. Чорнило попросилося на волю. О, горе! Давненько я не могла ніяк розслабитися, і мені знову погано. Я відійшла далі на кілька метрів і виблювала усе, що перед тим випила. Холодний вітер влетів мені у відкритий рот, я з насолодою запила ним смак гидоти, а потім задерла голову в небо й упіймала кілька дощинок. Вони смакували краще за вино.

Блін, знову – Утюг починає гаркатися з Юлею. З уривків фраз мені вдалося зрозуміти, що це кінець, саме вона нічого не хоче продовжувати. Ну, нарешті, хоч якось вирішили.

Наші стосунки з Ящуром довго не тривали. Він дуже любив пригоди й постійно шукав, з ким би це переспати. Якось я зателефонувала до нього саме в той час, коли він був зайнятий черговою панянкою, зрештою, він сам потім у цьому зізнався, і всі мої палкі почуття до нього перегоріли. У нього знову почалося своє, насичене пригодами життя, а в мене своє. Та я й не з тих, хто любить сваритися, і ми дійшли висновку, що краще нам просто дружити. Те, що між нами було всього кілька тижнів, не дозволяло мені цілковито викорінити Ящура зі свого життя. Так ми й почали дружити. Ми часто бачились, розповідали в кого як складається життя, він навіть розказував, що після того, як Утюг із Юлею розійшлися, він ледве врятував його від самогубства. Все мало відбутися на тому самому фатальному даху, звідки колись скочила Галька. Мабуть, у гості кликала… Стосунки з Ящуром і Утюгом дозволили мені вивчити їх і врешті переконатися, що з Галькою вони були не надто близькі. Просто належали до однієї тусівки.