Читать книгу KTLS (Kyiv-Tokyo-Love-Story). Японська історія - Ольга Хоменко - Страница 8

Завмерлість продовжувалась із місяць. Він атакував мене мейлами і смс-ами. Я була далека, але у мене було таке враження, що мене атакують. У реальності. Нападають на мене смс-ами із кишень моїх власних штанів, вилазять до мене погрозливими мейлами з екранів моїх моніторів.

Через кілька днів те мені набридло, і мені захотілось дати здачі. І я для початку заблокувала його адресу на телефоні, а потім уже і на емейлі. Тож він міг писати тепер скільки завгодно, проте мені воно не приходило. В такий спосіб я відвойовувала дрібні шматки власної території.

Інколи було трохи страшно. Особливо, коли прокидаєшся у порожній квартирі і наснилося щось жахливе. І ти іще не відійшов від сну. І не можеш зрозуміти, де ти знаходишся. І тобі так раптово робиться боязно, що ти один тут лежиш. Один-однюсінький. Сам на сам. На цьому ліжку, у цій квартирі, у цьому чужому місті, на цьому острові. Що тобі враз якось хочеться втиснутись у подушку, набиту гречаною крупою, яка миттєво приймає форму твого обличчя. І плакати. Плакати. Плакати. Над своїм життям…

Проте я намагалася не розкисати і не давати таким моментам перемогти себе. Отож я відвойовувала крихту території і шматочок часу. Мені потрібен був той час, аби подумати. Десь у глибині душі я ще вірила, що він повернеться. У нього була іще відкрита віза на в’їзд. На повернення назад. До країни. І до мене. Я чомусь вірила тоді, що він повернеться. Але я про це не просила.

Єдине, про що я попросила його тоді, то прислати мені довідку про розмір його зарплати і про те, що він не може заплатити за останній рік мого навчання. Адже моя стипендія закінчилась, і через різні перипетії я не встигла закінчити дисертацію за три роки, і за четвертий, останній, мені треба було за навчання заплатити. Стипендію, на щастя, мені вдалося знайти, але іще треба було десь віднайти сім тисяч доларів за навчання. Де їх узяти, я не знала. Я була у розпачі. Але кидати навчання я не збиралася. В університеті пообіцяли переглянути плату за навчання у випадку, якщо сумарний прибуток моєї родини не лишав би мені можливості заплатити. Моєю родиною за законом іще залишався він. Він знав про ситуацію. Проте, не зважаючи на моє єдине прохання, довідку він мені не прислав.

А я сподівалася, що він таки лишиться людиною, адже я так багато зробила для нього за останні роки. Та, певно, усе те, що ми робимо для чоловіків, потім нам же і вилазить боком, бо в такий спосіб ми їм підкреслюємо, що вони ні на що не спроможні самі.

Я щодня заглядала у скриньку. Там було усяке – газети, реклама хімчисток, реклама жіночих ескортів та Інтернету. Довідок так там і не з’явилось. Він мені нічого так і не прислав. Йому, певно, було важко зробити для мене той клаптик паперу… чи, може, він вирішив, що в такий спосіб він нарешті зможе проявити в останній раз свою силу наді мною. Хто зна…

Довелося шукати інші виходи із ситуації, що склалася. Наразі виявилося, що допомога у скруті інколи приходить звідти, звідки її зовcім не очікуєш. Але про це я розповім пізніше.