Читать книгу Час Ліліт - Сергій Лобода - Страница 13

ך.І бажав Адам, щоб загорілася любов'ю до нього Ліліт. Приносив він квіти їй небачені. Годував її плодами нектарними. Але сумна була Ліліт цілими днями і замислена. Гуляла вона Райським садом, милувалася тваринами дивовижними. Смаку вала мелодію, яка зрідка лунала з небес.

Адам же був наполегливий у своїх бажаннях. І виліз він на високу гору, щоб зірвати для коханої квітку чудову. Не втримався. Впало тіло його.

ט.І плоть його постраждала. І розлилася його кров.

Але дружина його, Ліліт, одним лише дотиком вилікувала рану. Та не було подяки в душі Адама.

І думав він: через неї я постраждав, вона у всьому винна. Якби не вона, то не кинувся б я за гарною квіткою і не впав би. І не довелося б мені тепер відчувати вдячність до дружини своєї, що вилікувала мене. А тепер вона вища за мене. Вона винна.

ח.І питала його Ліліт: чому сумний ти, мій чоловіче? Може, рана твоя минула болить тобі?

І відповідав Адам: борються в мені дві людини, і жодній з них не можу підкоритися. Одна хоче любити тебе, а інша − ненавидить. Одна пестити тебе мріє, а інша − заподіювати біль.

І сумна була Ліліт, і рекла вона: створені ми за образом і подобою Бога. Щоб пізнати любов, слід пізнати і ненависть. Щоб оцінити добро, ми повинні відчути зло. Бо частина Бога і сам він у кожному з нас.

І кричав Адам: але я кохаю тебе. І ненавиджу одночасно. Я не знаю, де я справжній.

Відповідала йому Ліліт: залиш розум. Протилежне в тебе від сумнівів. Ти є те, що ти є. Щоб бути собою, тобі не потрібна я. Як і ти мені.

І злякався Адам: не потрібен я тобі?

Відповідала Ліліт: ти любиш мене. Але ненавидиш, бо боїшся втратити. І цим губиш свою любов.

1 запитав Адам: але тоді, щоб не ненавидіти тебе, я не повинен любити тебе?

Відповідала покірно Ліліт: шукай Бога в собі. Ти ж шукаєш у мені розраду.

Але противився Адам: але ти дана мені Богом…

І усміхалася загадково Ліліт: так тому, що, поєднуючи наші тіла й душі, сповнюємося ми Божественного…