Читать книгу Час Ліліт - Сергій Лобода - Страница 15

Він не нудьгував за людьми. Чеслав був цілком самодостатнім, аби прагнути бачити поряд з собою кого-небудь ще. У його житті було надто багато людей, щоб тепер страждати від їх відсутності.

Він жив у лісі. Не в такій далечині, як хотілося б, але в достатній, щоб його ніхто не турбував.

Краса природи, чисте повітря і помірний дефіцит таких подразників, як люди. Але Чеслав мало проводив часу милуючись природою − у нього були інші пристрасті.

Спочатку він облаштовував свій лісовий будиночок, щоб відчувати себе тут комфортно. Утім, будинок був засобом, а не метою. Засобом були книги, ноутбук і кілька віртуальних приятелів. Чеслав не цурався спілкування з зовнішнім світом. Але в мережі це було набагато простіше, ніж у реальності. Варто було закрити сторінку, скайп, пошту і він знову лишався сам.

Напевно, була частка правди в тому, що після сорока людина ніби народжується заново, відкидаючи істини, у які вірила, і починаючи вірити в те, що відкидала. Навіювана йому з дитинства думка виглядати в очах інших гідно, не була вже актуальною зараз. Та й інших, перед якими треба було б розкидати бісер, теж не було.

І це тішило.

Воістину, якщо відчуваєш себе вільним, ним і стаєш. Власне реноме, як і гроші для Чеслава тепер не мали значення, обидві величини були в нього в достатній кількості, потрібній йому, а не іншим. З визволенням від павутин соціуму він знайшов собі і заняття, яке приносило прибуток і дарувало моральну насолоду. Хоча, може, він собі брехав. Задоволення було куди більше.

Він перекладав. Перекладав на замовлення і для себе. Розгадував складні мовні кросворди і відточував досконалість у мертвих для світу, але не для нього, мовах.

Електронну копію рукопису Чеславу надіслав Девід, що, як і він, захоплювався мовами. Тільки в самого Девіда спеціалізацією були європейські мови, у Чеслава − мертві. За словами інтернетівського друга, рукопис був з Кумрана[2]. У печері, до якої випадково зазирнули хлопчики-пастухи, виявилися глиняні посудини з безліччю старовинних рукописів. Хлопчаки спробували продати знахідку археологам, і так світ дізнався про сувої з Мертвого моря. Як з'ясувалося, печера зі стародавніми текстами була не одна. У прилеглих печерах археологами було знайдено кілька тисяч старовинних рукописів. Але безліч сувоїв таки були вкрадено − бедуїни змагалися з археологами, намагаючись першими знайти і продати вченим найцінніші манускрипти. І досі вони з'являлися то тут, то там у вільному користуванні.

Як ось цей.

Чеславу вже не раз доводилося перекладати деякі з таких текстів. В основному вони були написані на івриті, рідше траплялися екземпляри арамейською.

Девід ухилявся від прямої відповіді. У його словах не було і натяку на щось прозоре й зрозуміле, написав тільки, що оригінал йому дала дуже близька людина. Крім того, що весь рукопис було виписано староханаанською, так ще й примітивно зашифровано. Текст було написано зліва направо, всупереч ухваленому в семітському письмі справа наліво і квадратним алфавітом, що підтверджувало автентичність його походження. Рукопис дійсно був з Кумранських печер.

Довелося попотіти три місяці, але результат вийшов чудовим.

Однак не все було так гладко.

Рукопис був не в ідеальному стані. Деякі місця неможливо було прочитати, подекуди були відсутні цілі абзаци. Та ще Чеслава збивало з пантелику те, що на початку деяких речень стояли поодинокі букви івриту.

І це було занадто дивно. До цього Чеслав ніколи подібного не зустрічав.