Читать книгу Час Ліліт - Сергій Лобода - Страница 3

У прочинені двері боксу прослизнула жіноча тінь і торкнулася холодного скла прозорої стіни. У боксі було десять інкубаторів, у кожному лежала дитина. Жінка задумливим поглядом обвела сонне дитяче царство. Підійшла до одного з немовлят, з кирпатим носиком і маленькою родимкою на правій щоці, зупинилася, безпомилково визначивши − в ньому не було Бога. Ледь розтуливши губи, жінка почала тихо наспівувати дивну мелодію. Вона не відводила погляду від дитини під прозорим ковпаком і продовжувала зосереджено виводити один і той же мотив. Мелодія нагадувала колисанку. Однак лунала вона тільки для дитини, над якою схилилась жінка.

Дівчинка спала.

Дивний сон. Люди в білому, жінка, що пахне молоком, химерний запаху її новому будиночку. Все це їй не подобалося. Може, це дійсно був сон? А жахіття, яких вона безліч перебачила у своєму минулому житті? Бо не могло ж все так швидко закінчитися. Знову в це пекло? Вона не хоче. Але чому вона думає, що знову буде погано? Чому? Тому що в попередньому житті теж усе було не так, як хотілося?

Дівчинка здивувалася. Вона міркує як доросла. Але ж вона ще не народилася. Вона всього лише зародок у тілі матері. Згусток людської плоті, хоч і живий. Добре тут. Тепло, затишно. Так вона ще не народилася? Ще є час? Як пече в грудях… Це повітря таке… Сухе?

У ній немає Бога…

Це вона подумала? Що це означає?

Біль.

Але ж вона ще в мамі, навіщо ж дихати, адже саме це і викликає біль.

Дівчинка в прозорому інкубаторі видихнула і завмерла. На крихітних губках з'явилася посмішка.

Тим часом тіло дівчинки почало слабшати. Вона спробувала уві сні поворушити туго сповитими ніжками, але не змогла. Приємне тепло кудись швидко стікало, наповнюючи тіло ознобом. Першими застигли ніжки. Кінчики пальців оніміли, стали неслухняними і зайвими. Холод поступово рухався вгору, заморожуючи, знерухомлюючи живе тільце.

Коли холод торкнувся серця дівчинки, посмішка з'явилася й у жінки, що уважно спостерігала за немовлям під прозорим куполом. Вона постояла кілька хвилин над дитиною, переконалася, що та померла, і повільно попрямувала до виходу.

У дверях вона зіткнулася з молодою санітаркою, але та її не помітила, − пройшла крізь дивну жінку, попростувала до дальнього кута боксу. Глухо стукнуло відро.

Жінка озирнулася. На її потилиці зліва було чітко видно борозну зі світлих волосинок, що закручувалися у вигляді спіралі…