Читать книгу Рок-н-рол. Роман-імпровізація про всі правди і неправди українського рок-н-ролу - Сергій Мартинюк - Страница 9

Решту дороги до Києва вони проспали під бравурні мотиви «Sgt. Pepper’s Lonely Hearts Club Band». Улюблений альбом Карла традиційно звучав на повторі. Крізь сон Сем пригадував друкований життєпис «бітлів», знайдений після концерту на книжковій полиці в дніпровській «Квартирі». Маккартні, згадуючи в книжці про альбом, зазначав: то були часи, коли ми стали відчувати себе не просто виконавцями пісень, а справжніми артистами, готовими позбутися затертого образу чепурних хлопчиків у костюмах.

Сему історія шаленого успіху «бітлів» подобалася більше за їхню музику. Ден називав це всратим збоченням. Більшим збоченням він вважав хіба цькування мейнстрімних музикантів суто через їхню популярність і на противагу цьому, шліфування дуп «ноунеймам» тільки тому, що вони продовжували лишатися «ноунеймами». У тому, що ці щури потай слухали «ненависне» для себе музло, Ден не сумнівався.

Прокинувся Сем у Києві, у затишному дворику чотириповерхового готелю «George». Старий акуратний будинок, втиснутий між невисоких офісних будівель і приватних помешкань, за адресою Сирітський провулок, 6, справляв гостинне враження. Тутешніми стінами владно плівся виноград, додаючи місцині атмосфери містечкової невимушеності.

Під час запису альбому, обіцяв Карл, вони житимуть на Шевченківському районі. Звідти до студії на Подолі і центру рукою подати. Ще в Луцьку Сем від нічого робити нагуглив, що місцину цю з середини ХІХ століття, через поселених тут відставних вояк, називали Солдатською слобідкою. Іронія долі, подумав тоді Сем і запав у черговий кількагодинний ступор.

Споглядаючи скромний і водночас в міру величний фасад готелю, він укотре щиро дивувався менеджерському хисту Карла: вони тиждень житимуть у пристойному столичному готелі коштом реклами закладу на своїх сторінках у соцмережах та буклеті альбому! От завдяки кому історія «Дерти Лаха» досі не стала історією.

У просторому, гарно освітленому холі висіло об’ємне полотно з оголеною жінкою верхи на буйволі. Карл, разом із привітною шатенкою на рецепції, заселяв музикантів. Поруч у кріслі сидів сивовусий охоронник літнього віку.

– Артисти? – раптово запитав чоловік, і Семен здригнувся.

– Типу того.– Йому хотілося бути привітним. Чоловік мав добрі очі і, схоже, був непоганим співрозмовником.

– В добрий час приїхали. Осінь цього року гожа. В новинах передавали, що цей рік один із найтепліших для Києва за всю історію спостережень.

– Серйозно? – Сем удавано зацікавився словами старого. Йому подобався деренчливий голос охоронника.

– Хто знає… Я вже не в тому віці, щоб вірити новинам, та за моєї пам’яті то справді один із найтепліших років.

– Це гарний знак,– відповів Сем і підморгнув чоловікові.

– Даруйте, не представився. Микола Іванович, охоронник.– Старий підвівся і простягнув Сему жилаву, шерхлу, але теплу руку. Рукостискання видалося Зленку міцним і впевненим.– Ви артист якого жанру, до речі?

– Переважно співочого.

Поки що, подумав він і щиро усміхнувся старому.

Із вікна номера на третьому поверсі проглядалися вузькі вулички з старими будинками в яблуневих садках. Десь неподалік гуркотів рейками трамвай, з-за крон пожовтілих каштанів виднівся купол цирку, а сам Сирітський провулок сповнювали пахощі свіжої випічки із «кондитерки» на розі. У номері, над телевізором, Сему відразу впало в око готичне за настроєм чорно-біле фото з Андріївською церквою. Знявши світлину в рамці зі стіни, він обережно помістив її за холодильник. Через тиждень неодмінно поверне на місце.

Піднесено вдихаючи крізь прочинене вікно свіже полуденне повітря, Сем спіймав себе на думці, що настільки умиротворений і містечковий духом Київ йому подобається. Та й сам він нині там, де і має бути. Останнім часом стан всеохопної доладності навідував його вкрай рідко. Тим його дефіцитні з’яви і були цінні. Ейфорія минула вже за п’ять хвилин, у душі. Незмигно вклякнувши під розсіяним потоком прохолодної води, в одну мить Сем перестав розуміти, хто він і що тут робить. Відчуття до болю рідне.

Зленко ненавидів ці американські гірки в настроях, непідвладні ні транкам, ні розмовам з фахівцями. Як варіант, Соня радила йому перестати їсти м’ясо. Мовляв, такі, на перший погляд, необов’язкові зміни можуть суттєво вплинути на втрачений баланс полярних внутрішніх енергій. Сема це смішило. Іншим разом Соня рекомендувала йому предметно відволіктися від звичних життєвих укладів і зайнятися реалізацією давніх мрій. Наприклад, відкрити в Луцьку студію для молодих банд і зайнятись їх просуванням. Ніби в Сема були на це гроші і розум. Ніби мрії конче потребували реалізації.

Намагаючись перемкнутися, Семен спробував відтворити в пам’яті свій останній секс. Хоча контакт відбувся ще наприкінці серпня, Сем пам’ятав і вечірню прохолоду догораючого літа, і рідний двір, і відчуття, наче він знову школяр, якому ніде зависнути з подружкою. Вчеплена на нудній модельній вечірці знайома з «інсти» привабила його милими джинсовими шортами, з-під яких безцеремонно визирала половина її попи. Стриматися Сем не зміг. Та й не намагався. Вже у дворі дівчинка ніяк не могла второпати, чому вони не підіймуться до нього. Делікатно пояснити їй, що він запрошує до себе лише особливих жінок, Сем не вмів і не хотів. Двору цілком стане. Його двору.

Він пригадав її спущені до колін шорти, боязке роззирання навсібіч, свій дітвацький усміх і першу осінню прохолоду в передсмертному диханні літнього вечора. Зосередитися на ритмічності рухів, ширяючи головою далеко поза цією спонтанною близькістю, було складно. Думки Сема в ті хвилини зводилися до напрочуд швидко промайнулого літа і того, що воно й близько не претендувало на статус вдалого (не кажучи вже про найкраще) літа. Якщо, звісно, притримуватися фаталістичного концепту, що кожне твоє нове літо може стати останнім. Якби це дівча опинилося з ним у душі зараз, він би не дав пригоді зійти на такі короткочасні пси, як тоді. Не цього разу! Того вечора, кінчаючи, Сем відчув, як з його носа на футболку рясно закрапала кров.

Неочікувано перед очима Сема зринула ранкова заправка і самовдоволена мармиза Ґреґа. Всі його фантазії в одну мить втратили смак і перспективу кайфонути. З ревом вгативши кулаком у стіну, Сем сповз в кут душової. Він не міг змусити себе ні піднятися, ні вимкнути воду. Ще мить, здалося йому, і сльози ринуть з нього ніагарським водоспадом. Пекло хтиво очікувало на його грішну душу не десь там. Справжнє пекло жило в його скронях, ховалося в грудях, пульсувало в животі. Пекло з болючих дрібниць і тривожних напівтонів, у чорноті яких усе дійсно вагоме в житті розчинялося так швидко, ніби його ніколи й не існувало.

– Завжди так не буде,– заспокійливо шепотів собі Сем. Зібравшись на силах, він піднявся і вимкнув воду. Не витираючись, вийшов з ванної і попрямував до прочиненого вікна. Внизу поважним перекотиполем за вітром часу збайдужіло неслось столичне життя.– Але так, як було, теж більше не буде.