Читать книгу Аномалія - Андрій Новік - Страница 22

Очі смаглявого діда в той момент не видавали страху. Здавалося, вони навіть не встигли усвідомити, що трапилось. Остап міркував, чи пощастило йому загинути в невідомості.

І це все? Нічого більше? Невже вони просто от так помирають і забуваються?

Старий араб не залишив після себе нічого, крім закривавленої землі, яку за ніч відчистили. Не залишив нічого, крім відстороненого погляду, і навіть не міг зрозуміти реальність, у яку потрапило його тіло. Він загинув, і все. Більше нічого.

Чи був у нього хоч хтось? Хтось, хто знав про його страшну смерть?

Голова не припиняла боліти ще від сніданку. Пройшло важких чотири години, які Остап просидів на терасі наодинці.

Я міг їх урятувати… хоч когось.