Читать книгу Міражі - Емма Андієвська - Страница 10

У цей світ – ніжний усміх – порцеляни:

Перед пастушкою закоханий – коліно.

Висока зачіска – і на долоні,

Вперед простягненій, – вахляр зелений.

Запілля, – тло, – квасоля тичкова.

З-під черевичка – хвилі річкові.

Закам’яніле – міниться – й пливе.

І легіт, – дві-три рисочки, – траву.

Й на ній – хмизин тоненьких, – стрічка, – в’язку,

Що – широчінь, де і для двох – завузько.

Саме повітря – лиш для цих  причали,

Й вуста навколо з порожнин, – і чола.

В буття осердя – усміх-ехолот —

У іскру, яку – т- й тлін – не поглина.