Читать книгу Міражі - Емма Андієвська - Страница 13

Той, хто – лічив, помер, а птах – кукука.

Жують – хто – ґуму, а хто – листя коки.

Пелюстка плаче, і озон – на скалку,

Біля вокзалу – безпритульних кілька.

Красунечка, – на грудях – пектораль, —

У пальчиках – півверчика морель.

За нею – назирцем – у джинсах – троль, —

Із ресторану – з крабами – таріль.

Крізь – тропіки квіткарні поруч – клівер.

В чекальні – спеку – вентилятор – мляво.

Задуха – світ – вмикає – й вимика.

Не з хмаросягів – місто, – з макітер. —

Мандрує скло, аж осетри – з гітар.

Дном хлопцям – біля каси, де – квитки,

Об ноги треться, щоб – взяли, – котко —

Й знов порожньо, крім – трьох очей – в кутку.