Читать книгу Міражі - Емма Андієвська - Страница 14

Під землю – час – стрілки і циферблат.

Прорив – в бутті, і все – назад – в табльо.

Лишилось – тільки – декілька приблуд,

Що – мікроклімат, де – на кістку – зблід

Світ. – Й обрій, – хоча й тяжко хворий, —

Все ширші кола, щоб – стрімкіше – в вирій.

Бож – крізь матерію – скрізь навстіж – двері,

Що – ополоники, – ущерть – навару.

І кожний – шкутульгає – навмання,

Не знати, чи клубочення – мине,

Адже серпи – ворушаться – зі споду, —

Й не видно, з яких вимірів – нападник.

А покищо – геть – з лусок, плазми, шкір, —

Заки – усіх – новий годинникар.