Читать книгу Міражі - Емма Андієвська - Страница 8

Світ втратив мову – й перейшов на миґи.

Над клюмбою – спалахують – комахи.

Для дійсности- крізь рурки- допомогу.

Вся фльора – на флюоресценсні смуги.

Скакалку – й дзиґлик – в мандри – неврастенік,

Шлях найкоротший – крізь – найгрубші стіни.

Бо форми існування – безнастанно, —

Й метану бульки, що – хребет – і втому.

А тут ще – недовтілені – піщини,

Що – серце, – і нестерпний напад – щему.

Та – сенс – нутро, – серед ущільнень – оптик:

За карк – буття – вхопив – рухомий клаптик —

І, заки – хтось – колись – паліятив, —

Вже зараз – в усі напрямки – літа.