Читать книгу Міражі - Емма Андієвська - Страница 12

Ще – колесо, що – зменшує – резерви.

Здається – змиг, і дах – над світом – зірве.

Та – крізь нутро – вряди-годи – і цезура,

Де чути – й спілкування інфузорій.

В повітрі – самі сходи – і поруччя.

Впритул – канали – й стіни – межиріччя.

З пустелі – лише часом – вир гарячий,

Який – вугіллям – почуття – і речі. —

Й свідомість- в тіні – з кухликом – Цірцея —

Із хлібних кульок – корабель – моцує.

Душа – на вітрі, самі – шати – сяють. —

Й серпанок слів, що – зблискують – росою.

Відходить тлін, бо час – напосіда.

Хоч – покищо – сади, сади, сади.