Читать книгу Міражі - Емма Андієвська - Страница 11

Пам’ять – набік – і довбню, – і довбило.

Дитячі крочки – в туркусове – й біле.

Перемістились – хмаросяги болю —

До кістяків, що – тіточок – дебелих.

Безногий спогад – б’є себе – у груди, —

Перехідного – нетривкий порадник.

Паленці – в світло – скрізь – шукають броду

Від гуманоїдів – й світів гібридних.

І свідомість – ножицями – костюмер,

Який – під лід – кілька століть – тому.

І домовичок, – в кіш – гуню – і клапаню[2],

І грішми – серед – дійсности лушпиння.

І йому – допомагає – з псом – довгань —

За одноденками – в вир – навздогін.