Читать книгу Міражі - Емма Андієвська - Страница 17

День – з ранку без причини – набурмосивсь,

Й стрілки буття – вскач – поміняти – змусив.

Лиш сірники – цунамі – встигло – з мису,

Заки – назад – на зозулясту – масу,

Яку – ногою – з берега – пацан,

Котрий – кресало часу – у руці. —

Пес поруч: кайнозой і міоцен.

Й вівтар, де, – замість немовлят, – вівцю.

Й камінні плити – з верств, – в яких – вертій —

Нашарування – знов – переверта,

Щоб – дійсносте, – що – живчик, – коренище,

Аби назавжди: що – куди, – і нащо, —

Бо комашня – й його вже – обсіда,

Хоча – ще мить, коли – навкруг – сади.