Читать книгу Заговорено на любов - Катерина Бабкіна - Страница 10

Перестигла, повсюдна, безжальна пізня зима,

ніби сива вовчиця, крутиться, трусить на місто сніг.

Якщо в домі є місце для двох, але двох нема —

значить, білим його накриє перше за всіх.

Із скарбів зимових найліпші лишаться – мерзла хурма

і серця омели зелені в деревах обіч доріг.

Всі ліжка, неприбрані з ночі, вихолонуть за день,

і кімнати вберуть коротких сутінків зимну суть,

але не усі кімнати – а необжиті лишень.

І монети, зігріті руками у прірвах різних кишень,

їх комусь віддадуть, їх усі комусь віддадуть.

Ніби темні човни, містом будуть вночі ходити теплі авта.

Ніби тихі пісні, з них чиїсь плистимуть по радіо голоси.

І в раптовому світлі уся безвихідь, вся гострота —

в крижаному повітрі, їх сяйвом писані

з’являться словеси:

не проси ні про що, крім тепла, ні про що не проси.