Читать книгу Заговорено на любов - Катерина Бабкіна - Страница 3

Тут заговорено на любов. Тут самі собою

сіються шавлії просто в ґрунт. І шорсткі і сині

ночі, як шавлії, шелестять під вітрами осені.

Тут у ріках вода стає на зиму такою

незбагненною, голубою,

і дерева шепочуть над ріками – голоси у них голубині,

із шипшиновими відлуннями,

оксамитовими і млосними.

Тут накривається степ небом темним, як океаном

накриваються піски золоті, безцінні;

і земля, ніби кров, густа і брунатна, тепла на дотик.

Тут навіть зниклі безвісти стають насправді туманом,

осідають цілющим маревом на вигини і щілини

поранених полів, виснажених, завмерлих в дрімоті.

Тут заговорено на життя, і життя, на подив,

сміхом дитячим кублиться в оселях, як лиси у норах,

цвітом вишневим невчасним криє сади,

де снаряди вивернули коріння,

сизими хмарками у повітрі холодному

людський означує подих.

Тут заговорено на любов, на любов —

почуй, не на вогонь і порох,

тут заговорено же —

смерте, не руш, не дай спинити це говоріння.