Читать книгу Заговорено на любов - Катерина Бабкіна - Страница 17

Стільки всього стається – якби ти знав!

Придорожні поля, підвісні мости,

падають зерна важкі із високих трав,

падають і починають одразу рости.

Зранку кричать птахи у міських дворах,

світиться мокрий асфальт, як морський пісок,

світло заплутується у крилах комах

і осипається вихором пелюсток.

Руки чужі обережно знімають сіль

з теплих плечей. Але руки чужі, чужі.

Дні зникають в воді, не лишають кіл,

дні, котрі називаються «на межі»,

дні очікувань, трепетних сподівань,

довгих тіней і несподіваних злив.

Відповіді з’являються без питань —

відповіді, про які ніхто не просив.

Сонце червоне всередині – гренадин.

Сонце дістане всіх – як любов чи лють.

Все, що ми мали, сміється нам навздогін,

все, що ми знали, лишилося десь не тут.

Все непевне замкнене на засув,

заговорене від панічних нічних атак.

Стільки всього стається – якби ти був,

стільки всього ставалося би не так.