Читать книгу Заговорено на любов - Катерина Бабкіна - Страница 2

Літо довге. Послухай, ми будемо жити вічно.

Абрикосів буде дедалі більше, і дика м’ята

проростатиме крізь асфальт за містом, і чайки звичними

колами над лиманом щовечора будуть злітати.

Літо безкінечне. Поглянь лише на яблука і на груші,

не було стільки груш, кажуть, з Другої світової.

Море уночі приносить скельця, рожеві мушлі,

ніби залишає привіти і натяки нам з тобою.

Літо кругле, ніби горіх, не віддасть завчасно

таємниць своїх, – ніхто його не розколе.

Що нам з того, що груші знову вродили чомусь так рясно,

ми ж з тобою – ні, не закінчимося ніколи.

Літо всюди. Ніхто насправді нічого не обирає.

Все, що має – стається, все буде правильно, значить.

Літо добре. Ми будемо жити вічно, я точно знаю.

Всі спасуться, мені сказали. Усім пробачать.