Читать книгу Заговорено на любов - Катерина Бабкіна - Страница 4

Все, що правда, зазвичай встигаєш вимовити

на одному видихові. Решта – сторонні речення.

Ті, наприклад, що був колись з ними ти —

вицвітають у пам’яті, ніби смугасті речі,

кинуті на сонці коло моря до вечора.

Залишається тільки дівчинка, зливою вимита,

та її засмаглі, блискучі і теплі плечі.

На її простирадлах блакитні квіти і слоники,

ніч в її зап’ястях пульсує захопливим темно-синім,

це у неї білі птахи засинають на підвіконні,

поки ти шукаєш те єдине речення припустиме.

Бо тільки вона буде і джином тобі, і тоніком,

тютюном, повітрям і димом.

Поки літо в її долоні по краплі скрапує,

поки літо перетікає поволі в щось більше, ніж

просто вервицю добрих днів, котрі вас обох однаково

огортають, як хмари опію, ти стоїш,

і виходить таке ніби – я тобі, я тебе, я дякую…

Або просто – ось моє серце, їж.