Читать книгу Заговорено на любов - Катерина Бабкіна - Страница 18

Хто-хто-хто живе в рукавичці, у нірці, в ничці,

в найзаповітнішій шуфляді, на найвищій поличці,

в маминій гречці, у фотографій старому стосі,

у твоєму скуйовдженому зранку волоссі,

хто живе із нами і не показався досі?

Хто збирає барви грибам і першим шипшинам,

хто вмикає такі світла і такі дощі нам,

хто буває в домі зі сміхом і ранніми кавунами,

хто по телефону прикидається нами

і говорить те, що могли би й ми,

але кращими все ж словами?

Хто за нас пам’ятає усіх, кого ми могли би

пам’ятати й самі, навіть хочем згадати ніби —

але витерлися зі пам’яті обличчя і голоси, і —

хто ховається в одязі, який ми колись носили,

що від того цей одяг потім якийсь особливо милий?

Хто за нас пробачає дрібні образи, малі порізи

хто загоює, хто прибирає сліди від сліз і

від довгого неспання з нашої шкіри,

хто на місце ставить розладнані з’єднання й шарніри,

хто нам вказує на тих, кому варто вірити?

Хто завжди за нас, хто завжди, незримий,

за нами стежить,

хто довкола нас зводить тонкі й неосягненні межі,

ті, де ми у безпеці. Хто він і як – о,

як його впізнавати, як краще читати

залишені ним послання і знаки,

як завжди його чути, як завжди йому дякувати?