Читать книгу Заговорено на любов - Катерина Бабкіна - Страница 9

Забери ці дні, запереч їх, прийми назад,

роздери на клапті, розвій на тисячу пелюстків,

розчини на бризки, поверни цю ріку навспак.

Дні без неї, Господи, не заходять мені ніяк,

ця ріка не впадає ні в що, чого б я хотів.

Я навчився робити щоденно вигляд, що все окей,

я навчився вдихати тихо пекло це вогняне,

я не дозволяю собі впізнавати в натовпі контур її плечей,

не дозволяю собі безсонних ночей і води з очей,

але все це не те, що робить мною мене.

Але все це не те, що я у тебе просив.

І якщо це насправді все – навіть там, де тепер вона,

у якомусь твоєму сховкові з павутиння й з роси,

бодай здалеку – обіцяй мені, долинають ще голоси,

коли їхні благаєм вночі святитися імена.

І якщо я насправді мушу добути ці дні вже без неї, сам,

без якихось тепер особливих надій чи мрій,

то прийди і стань і скажи, що там,

де вона опинилась, там,

у твоєму блакитному домі, вони довіряють цим голосам.

І можливо, вона навіть знає, котрий з них мій.