Читать книгу Заговорено на любов - Катерина Бабкіна - Страница 5

Хто ходив вночі, той побачив, як

голий клен зеленим в дворі зацвів,

і черешні старої сухий кістяк,

і вологі стіни міських домів —

все цвіло; вночі хто ходив, застав:

паркомати, качелі, асфальт і брук,

і підземні стебла майбутніх трав:

і будяк, і бур’ян, і салат-латук —

хтось дізнався, значить, як розквіта.

І решітки стічні, й трамвайний дріт,

і віконні шибки, й старі авта —

все цвіте у квітні, на всьому цвіт.

Хто вночі не спав, зацвіли тому

спогади, всі радості і жалі,

ліхтарі вогнями цвіли в пітьму,

і серця поснулих в пітьмі цвіли.

І кому розкажеш: цвітуть сліди

за тобою, як ідеш крадькома,

і вода в ріці, і туман з води,

тільки слів немає про це, нема.

І таке повітря, цвіте й дзвенить,

і над містом відблиски голубі.

Хто ходив вночі, той тепер мовчить

і цвіте всередині, сам собі.