Читать книгу Янголятко - Колин Маккалоу - Страница 13

У мене скупчилося стільки справ, що я зовсім не мала часу сісти й написати це, але, здається, усе гаразд. Мені вдалося відмовити тата й братів від того, щоб завітати до мого нового житла (я поїхала туди у неділю, щоб подивитися, – квартира ще не готова до інспекції). Я кручуся наче бджілка, щоб зібрати всі свої речі й наступної суботи переїхати. Матуся грандіозно попрацювала. У мене безліч посуду, ножів та виделок, білизни та кухонного приладдя, а тато всучив мені сто фунтів, буркнувши, що він не бажає, аби я торкалася своїх заощаджень на Англію, тож маю купити те, що і так становитиме мій посаг. Гавін подарував набір інструментів та універсальний електровимірювач, а Пітер пожертвував свій «старенький» магнітофон, сказавши, що йому потрібно щось краще. Бабуся подарувала пляшку одеколону «4711» та набір серветок, які вишила тамбурним швом для мого посагу.

У моїй новій квартирі між спальнею та вітальнею є щось на кшталт арки – без дверей, – тож я збираюся витратити кілька фунтів з татусевої сотні, щоб придбати скляні кульки і зробити завісу з бісеру. Ті, що продають у крамницях, пластмасові, – вони огидні на вигляд і жахливо дзеленчать. Я хочу, щоб моя завіса видзеленькувала. Була рожева. У мене буде рожева квартира, бо в Бронті такого кольору ніхто ніколи не дозволить. А мені подобається рожевий. Він теплий та жіночний, він поліпшує настрій. До того ж він мені личить, чого не скажеш про жовтий, блакитний, зелений або темно-червоний. Я надто смуглява.

Моя квартира розташована в проході від кімнати Паппі через пральню до виходу на задній двір. Обидві кімнати великі, з височезними стелями, але обладнанні всім необхідним. Тут є місце для кухні: раковина, старовинна газова плита та холодильник – усе це на вигляд аж ніяк не назвеш чепурним, тож я зателефонувала Джинджеру, старшому швейцару з лікарні в Райді, й попросила дістати для мене стару лікарську ширму. Він сказав, що то не проблема, а потім почав скиглити, що в лікарні стало порожньо відтоді, як я звільнилася. Які дурниці! Один рентгенолог? Районний військовий шпиталь у Райді не такий вже й маленький. Джинджер завжди любив перебільшувати.

Учора до рентген-відділення завітала старша медсестра. Справжня мегера! Якщо завідувач відділення – бог, то старша медсестра – хтось на кшталт Святої Діви, а я вважаю, що незайманість – необхідна умова для такої посади, тож це не просто порівняння. Жодному чоловікові ніколи не дістане хоробрості, щоб поквапити старшу медсестру. Скоріше вже рак на горі свисне. Вони – бойові кораблі під усіма вітрилами, але мушу зізнатися, старша медсестра з «Квінзу» – дуже чепурний корабель. Років десь тридцяти п’яти, висока, гарної статури, із золотаво-рудим волоссям, зелено-блакитними очима та красивим обличчям. Під хусточкою, звичайно, волосся дуже й не роздивишся, але воно явно нефарбоване. Хоча її очі спроможні заморозити й тропічну лагуну. Крижані. Арктичні. Ох!

Правду кажучи, мені її трошки шкода. Вона королева «Квінзу», тож, цілком імовірно, не може бути просто жінкою. Якщо хочеш пофарбувати стіну або приклеїти постер задля розваги пацієнтів, старша медсестра вирішує, якого кольору буде фарба або чи можна залишити постер. Вона вдягає білі бавовняні рукавички і всюди, де працюють чи відпочивають медсестри, проводить кінчиком пальця вздовж плінтусів, карнизів над вікнами – ну, самі знаєте. І борони боже ту палатну сестру, у чиїй царині буде хоча б натяк на щось сіреньке на цій білій рукавичці! Щоправда, вона не може робити цього в рентген-відділенні (відверто кажучи, вона завітала до сестри Аґати). Вона керує не тільки медсестрами, але й рештою допоміжного персоналу, вона стоїть на одній сходинці з головним лікарем, є членом правління шпиталю, а його, як я дізналася, очолює сер Вільям Еджертон-Сміт, який – ось так несподіванка! – виявився дядьком чарівного містера Дункана Форсайта. Зрозуміло, чому він у такому віці обіймає посаду завідувача відділення. Мабуть, дядько чимало допоміг. Шкода! Дивлячись на містера Форсайта, я вирішила, що він не з тих чоловіків, які принижуються до того, щоб, скориставшись з блату, лізти службовими сходами нагору. Чому так виходить, що у наших ідолів рильце завжди в пушку?

Хай там як, мене відрекомендували старшій медсестрі, і та потисла мені руку, затримавши свою долоню рівно на стільки мілісекунд, на скільки передбачали чемність та ранг. От коли сестра Аґата знайомилася зі мною, вона дивилася немовби крізь мене, а старша медсестра пронизала мене поглядом а-ля місіс Дельвекіо-Шварц. Виявилося, що старша медсестра прийшла обговорити придбання для рентген-кабінетів нової поворотної стойки, але огледіти все відділення – це обов’язково.

Бажання на ніч: припинити думати про підлабузника Форсайта.