Читать книгу Янголятко - Колин Маккалоу - Страница 22

Завтра я можу запропонувати одружитися зі мною кому забажаю, бо цей рік високосний, тож у лютому двадцять дев’ять днів. Жодних шансів.

Сьогодні я познайомилася з Клаусом, який не поїхав на вихідні до Баурала. Він виявився маленьким повнощоким «парубком» років за п’ятдесят з великими круглими блакитними очима. Він розповів мені, що за часів війни служив у німецькій армії «канцелярським пацюком» в навчальному батальйоні поблизу Бремена. Потім англійці вислали його до табору в Данії, а далі запропонували на вибір Австралію, Канаду або Шотландію. Він обрав Австралію, бо вона була далеко від Німеччини. Два роки працював урядовим чиновником, а потім повернувся до тієї роботи, якої колись навчався, – роботи ювеліра. Коли я спитала його, чи не зміг би він навчити мене куховарити, він аж увесь засяяв і відповів, що зробить це залюбки. Він настільки добре розмовляє англійською, що за акцентом його можна прийняти за американця, і татуювання «СС» під пахвами у нього немає: я бачила, як він у самій майці розвішує свою білизну. Ось тобі, Девіде Мерчісон, з твоїм дрібним упередженням щодо нових австралійців. Ми з Клаусом домовилися зустрітися наступної середи о дев’ятій вечора. Він запевнив, що для європейця це «дитяча година», а я сподівалася, що до цього часу вже точно буду вдома, навіть якщо роботи буде до дідька.

У п’ятницю я заскочила у відділ продажу алкогольних напоїв у пабі на Пікаділлі, щоб придбати коньяк три зірочки у Джо Двайєра – цей хлопець вже майже став моїм добрим знайомим, та й коньяк вже не здавався таким огидним. Сьогодні я сама побігла нагору до хазяйки, і та радо зустріла нас із коньяком. Мене зачаровує ця жінка, тому я хочу якомога більше дізнатися про неї.

Поки Фло з десятками й десятками олівців навколо малювала свої безтямні карлюки на свіжопофарбованій стіні у кімнаті, ми, огорнуті паруючим солоним повітрям, сиділи на балконі з чарками, тарілками з копченим вугром, хлібиною, з півкіло масла і купою вільного часу – принаймні, так здавалося. Вона мені ані жестом, ані словом не натякнула, що когось іще чекає в гості, облишивши надію хутко мене позбутися. Проте я бачила, що вона постійно стежить за Фло: вона сіла так, щоб було видно, як Фло малює, і щоразу кивала головою й рохкала, коли маленька фея повертала свою голівку з німим запитанням в очах.