Читать книгу Янголятко - Колин Маккалоу - Страница 4

Я маю роботу! Минулого року, склавши випускні іспити в Сіднейському технічному коледжі, я звернулася до рентген-кабінету лікарні «Роял Квінз» із запитом щодо місця рентгенолога. І сьогодні надійшов лист-повідомлення, що мене прийнято! Я маю стати до роботи в понеділок на посаді старшого рентгенолога в найбільшій лікарні Південної півкулі – понад тисячу ліжок! Порівняно із цим лікарня у районі Райд, моя альма-матер, наче муха поряд зі слоном. Нині я нізащо не стала б проходити стажування в лікарні у Райді, а тоді її мені запропонував Девід, і це здалося чудовою нагодою. Його старший брат, Нед, працював там у реєстратурі – «своя рука». Ги-ги! Він поводився ніби сторожовий пес. Щоразу, коли який мужчина кидав на мене зацікавлений погляд, клятий Нед Мерчісон волав, щоб той тримався подалі, бо я дівчина його брата – тож «руки геть від чужої власності»! Раніше я не заперечувала, але згодом, коли я переросла підліткову невпевненість та ніяковість і почала час від часу замислюватися над тим, що було б непогано піти кудись з тим чи іншим хлопцем, це стало видаватись якоюсь трясовиною.

Проте стажування у «Райді» мало одну перевагу: від Бронту до лікарні потрібно було їхати дві години міським транспортом. Звичка вчитися під розмірене похитування стала у пригоді. То була альтернатива навчанню в оселі Перселлів: між ревом телевізора, який дивилися матуся з бабусею, та гамором чоловіків, що цілий вечір грюкотіли посудом і базікали: крикет, крикет, крикет. Клінт Волкер[3] та Єфрем Цимбаліст-молодший[4] у вітальні, Кейт Міллер[5] та Дон Бредмен[6] у кухні – а між ними жодних дверей, і єдине місце для занять – стіл у їдальні. Тож мій вибір – автобус чи метро. І знаєте що? Я склала все на відмінно! Здобула найвищі бали. Саме тому я дістала роботу в «Роял Квінз». Дізнавшись про результати, тато з мамою трохи побурчали: закінчивши технікум у Рендвіку, я відмовилася вступати до університету, щоб займатися далі наукою або медициною та здобути диплом. Гадаю, найвищі оцінки з рентгенології вгамували їхнє занепокоєння щодо відсутності в мене амбіцій. Кому захочеться вступати до універу та страждати від стусанів та шпичаків представників чоловічої статі, які не бажають, щоб жінки опановували чоловічі професії? Тільки не мені!