Читать книгу Байки - Леонід Глібов - Страница 1

Хтось Мухам набрехав,

Що на чужині краще жити,

Що слід усім туди летіти,

Хто щастя тут не мав.

Наслухались дві Мухи того дива

(Про се найбільше Чміль гудів).

— Тут, — кажуть, — доля нещаслива,

Дурний, хто досі не летів!

Покиньмо, кумо, Україну, —

Нехай їй хрін!

Та помандруймо на чужину,

Аж до веселих тих долин,

Де доля кращая витає

І, може, плаче, нас ждучи…

Зими там, кажуть, не буває, —

Гуляй, безпечно живучи! —

Так одна Муха-цокотуха

Базікала з кумою вдвох, —

Коли поглянуть на горох —

Сидить Бджола та мовчки й слуха.

— Здоровенькі були! —

Обидві Мухи загули. —

От добре, що зустрілись з вами…

А нуте й ви збирайтесь з нами! —

На це Бджола сказала їм:

— Шкода! Я рідну Україну

Не проміняю на чужину,

Нехай се щастя вам самим. —

А Мухи разом задзижчали:

— Ось годі, не кажіть!

Жили ми тут — добра не знали,

Бодай би так не жить!

Не то пани, дурні селяни —

Усяке шкодить нам;

Щодня таке життя погане, —

Колись так буде й вам.

— Ні, я сього не сподіваюсь, —

Сказала їм Бджола, —

Мені шаноба скрізь була,

Бо я без діла не тиняюсь.

А вам —

Однаково, що тут, що там,

Ви ні на кого не жалкуйте;

Обридло тут — туди мандруйте

На втіху павукам.

Я про охочих до мандрівки

Давно сказать хотів:

Хто дома зледащів,

Тому не жаль домівки.

Діди мовляли їм колись:

Ідіте, ринде,

Куди інде, —

Нащо ви нам здались?

Там, може, вас не знатимуть,

То й риндою не зватимуть.