Читать книгу Байки - Леонід Глібов - Страница 6

На муріжку, серед двора,

Гуляла дітвора;

Гостинчики переглядала,

Що матінка понадавала.

— Нум у ведмедика гулять! —

Сусідній Хлопчик став казать.

— Нум, нум! — всі почали кричати.

— Ведмедиком лежати буду я, —

Вигадує Хлоп’я, —

Гарчатиму на вас, мов хочу похапати,

А ви кажіть мені: «Ведмедику, цить, цить!»

У рот гостинчики потрошечку кладіть. —

Послухали, усі докупи збились

І у ведмедика гуляти заходились.

Лежить Ведмедик і гуде,

А дітвора у рот йому кладе

Потрошку та по половинці,

Пооддавали всі гостинці.

— Тепер ви кидайтесь Ведмедика побить, —

Навчає Хлопчик, — віточки беріть! —

І діти віточки побрали,

Ведмедика ганяти стали.

Ведмедик хитрий скік та скік,

Туди-сюди і, сміючись, утік.

Ведмедика нема, гостинчики пропали,

І діти матері жаліться стали:

— Ведмедик, мамо, обдурив,

Гостинчики поїв…-

А в оченятах слізочки блищали…

— А нащо ж ви йому давали? —

Сказала мати їм, —

Так вам і слід, дурним:

Ото з дурлигою не знайтесь

І у ведмедика не грайтесь!

Так іноді і ми, як дітвора,

Дурієм, ніде правди діти:

Ведмедикам надаємо добра,

А самі плачемо, як діти.