Читать книгу Байки - Леонід Глібов - Страница 23

День за горою погасав;

Затихло все в гаю густому;

Гусятник-хлопець заганяв

Од берега Гусей додому;

Гукав їм: «Гайда!» — і свистав,

Лозиною лінивих підганяв.

— Отак ми дожились з дурною головою!

Отак нас стали шанувать! —

Гелгочуть Гуси між собою. —

Нам тільки й світа — мандрувать

Від хліва до болота,

Та ще к тому така голота

Лозиною тебе жене —

Я, мов, отаман — бійсь мене!

Де ж вона в світі, правда тая,

Коли такеє діється з Гусьми?

Забула, мабуть, доля злая,

Відкіль наш рід і що за птиці ми.

Учені та розумні люде

Усюди славу рознесли,

Що наші прадіди — нехай їм легко буде —

Великий город Рим од ворога спасли…-

А хлопець слуха і сміється:

— Тривайте, прийдуть празники —

І ваша славонька минеться:

Хазяйка побере за вас коповики;

Поопадають ваші роги

Наперекір старовині,

Лежатимете ви на черені

Між стравою, задравши ноги.

Сказав би байку ще не так,

Та мій язик примовкнуть мусить:

Буває, вискочить Гусак,

Почне сичать та ще й укусить.