Читать книгу Байки - Леонід Глібов - Страница 8

Була собі Галя,

Дівчинонька-краля,

І багата, і вродлива,

Тільки дуже вередлива, —

Усякому зась.

Вона теє знала

І скрізь щебетала,

Як та пташка на просторі:

«На те, — каже, — щука в морі,

Щоб трусивсь карась».

Багатая доля,

Веселая воля,

Одна стежечку топтала,

Друга тирлич розсипала,

Куди вона йшла.

«Труси мене, хлопче,

Козаче-молодче,

Щоб намистечко бряжчало!» —

Так їй щастячко співало,

Як була мала.

Не все ж дівувати, —

Сватів стали слати;

Чорнобривка гордувала,

Гарбузами наділяла,

Соромила всіх:

Той не до любові,

Не так вуси, брови,

Той носатий, той кирпатий.

Той невдатний, небагатий. —

Не треба таких!

Весна за весною

Летіли стрілою,

Дівчинонька ряст топтала,

Загулялась, не вгадала,

Як стала марніть.

Гульня відцуралась,

З журбою спізналась,

І частенько серед ночі

Стали плакать карі очі

І серденько нить.

Чи куди б летіла,

Чи кого б просила,

Що почати, що робити,

Як самотній в світі жити,

Не знала сама.

У віконце гляне,

За ворітьми стане,

Щоб розважить свою тугу,

Чи не йтиме козак з лугу —

Нема та й нема.

Колись був слідочок —

Засипав пісочок,

Була стежечка горою,

Та глухою лободою

Вона заросла.

Сиділа, сиділа

Та й наворожила —

І якраз після Михайла

За якогось шкандибайла

Насилу пішла.

Дівчатоньки-діти,

Рожевії квіти!

Я вигадав вам брехеньку,

Щоб головку молоденьку

Звеселить на час;

А ви собі смійтесь,

За вітром не війтесь,

Щиро правдоньку шануйте

І не дуже вередуйте, —

Будуть люди з вас.