Читать книгу Байки - Леонід Глібов - Страница 11

Раз Вовк тихесенько підкрався…

Всім відомо, куди він звик ходить

І де він лиха набирався, —

Та що ж робить,

Коли на те вже Вовк удався,

Щоб овечок давить!

І сей раз він туди ж попхався.

Тихесенько кошару обійшов;

Прислухався — не чуть, мерщій на тин зоп’явся,

Зиркнув — та й охолов:

Вівчарики прехорошенько

Найкращого баранчика взяли

Та й патрають гуртом, а кунделі

Мовчать; лежать собі смирненько,

Неначебто усім їм там,

Кудлатим гаспидським синам,

Позакладало… мов не знають,

Що перед ними виробляють!

Дивився Вовк, дививсь;

Здихнув — та й знов у степ поплівсь,

Та й каже: «Де та правда ділась?.

Яка б тут шарварка зробилась,

Який би гомін підняли

І Вівчарі, і кунделі,

Якби мені таке зробить схотілось!.»

На сей раз приказка здалась:

Що декому, мовляли, можна, — другим зась.