Читать книгу Байки - Леонід Глібов - Страница 3

Пухнату Білочку до себе Лев прийняв,

Навіщо й як — того ніхто не знав,

Бо не довідались сороки-цокотухи;

Вони б усюди брехні рознесли,

Зробили б бугая із мухи:

«І так, і перетак, ми бачили, були».

Дознався я, що Білочка служила,

Нічого не робила;

Було їй сказано: нікуди не втікать

І панову хандру потроху розважать.

Марудна служба, що й казати;

Аж жижки трусяться скакати,

А тут сиди, очицями моргай.

Наш вік біжить, не скажеш: потривай.

І Білочка свого діждала —

Старенька і беззуба стала;

Пора прийшла —

І службу відбула.

За те чумацький віз оріхів наділили;

Хоч слово панове справдили,

Аж любо глянути — оріх в оріх, —

Цілісінькую б зиму, дякуючи, їсти,

Та тільки що ж? Дивись на них:

Дали тоді, як нічим гризти.

Є приказка весела: їж,

Коли роток ще свіж,

А то, як прийде час, зов’яне,

Тоді ніщо вже не загляне.